-Я був на Майдані із самого початку, ще з 23 листопада. Я стояв там не як партієць чи як політичний діяч, а як пересічна людина. Думаю, що кожен був свідком того, що я стояв там не для того, щоб мене знімали камери, як робив дехто. Моя мета була дуже проста – щоб змінилися ті процеси, які відбувалися в державі.

Я завжди переконаний, що тільки люди можуть бути стопором, який будь-якій владі не дозволятиме запливати за буйки. Те, що Майдан завершився успіхом – це найбільше досягнення в новітній історії України.

Бо будь-яка влада, яка приходитиме, вона вже розумітиме, що може бути новий майдан і цей майдан завжди зможе знести її. Тому розумні люди, які б прийшли в результаті Майдану до влади, мали б це розуміти. Але, на жаль, не все відбулося, так як хотілося. На жаль, більшість політиків не зрозуміли того, що відбувся Майдан і вони не зрозуміли, що люди пішли на крок вперед.

Політики мислять категоріями домайданними – для прикладу, квотного поділу посад , можливості продажу посад. Мене просто дивує, що у них не спрацьовує інстинкт самозбереження. Майдан показав, що якщо ти дієш не так як цього хочуть люди, то прийде час, коли невдоволення наросте і люди вкажуть політику його місце.

Що стосується партії УДАР, то я завжди казав, що не можливо збудувати нормальну демократичну країну недемократичною партією. Я можу ствердити, напевно абсолютно відповідально, що сьогодні в Україні немає демократичних партій. А якщо немає демократичних партій, то можливості збудувати нормальну країну немає. Бо партія – це основа, це механізм приходу людей до влади. Якщо цей механізм працює не правильно, то і  подальший прихід у владу працюватиме неправильно. Тут питання подвійне, бо з одного боку це і питання до нас, до людей, які беруть участь у цих партіях. Бо ми застрибуємо у ці вагони, сподіваючись на те, що на лідері можна буде допливти.

Я старався, скажу відверто, зробити процеси у партії УДАР демократичними, бо не я туди вступив, а мене запросили. Я старався, щоб партія була демократичною, не лідерського типу, щоб рішення приймалися з урахуванням думки низинних середовищ. Нажаль, мені цього не вдалось зробити.

Нажаль, я почав говорити дуже голосно в партії, піднімати ті питання, які були не зручними для керівництва партії. І відбулося те, що відбулося. Я абсолютно не шкодую. Думаю, що ці події стануть, можливо, і можливістю, щоб партія зробила висновки.

Хто зараз очолює міський УДАР? Там були люди, які підтримали вас. Вони теж вийшли із партії?

-Зараз ніхто його не очолює. Виконуючим обов’язки є мій перший заступник. Думаю, що скоро будуть вибори нового міського голови партії УДАР.

Коли ми спілкувалися з людьми, то переважна більшість людей підтримала мою позицію. Про те я сказав, щоб не варто робити різких рухів. Там більшість політради хотіла вийти. Люди довший час працювали  у партії, тому я сказав, що не варто, що ця ситуація, яка у мене виникла із керівництвом партії, зокрема з паном Ковальчуком, дозволить у подальшому зробити певні висновки, щоб перелаштуватися на нові рельси.

Хоча, хочу сказати, це загальноукраїнська проблема – лідерські партії. І до того часу, доки в нас будуть лідерські партії, а не партії ідеологічні і демократичні, порядку не буде. Тому що не лунають у партії думку її пересічного члена. Це одна із причин того, що відбулося.

 

 

В команді вже нового Президента України пан Ковальчук, з яким у вас виникли протиріччя, може отримати посаду голови Адміністрації…

-Думаю, що, можливо, він і займе цю посаду. У нас після цієї ситуації були неодноразові розмови із Віталієм Кличком, де він вислухав усі мої аргументи, сприйняв їх і ми домовилися в подальшому просто на ці теми більше публічно не говорити. Кожен зробив певні висновки. Більше нічого негативного по відношенню до УДАРУ говорити не буду. Думаю, що я сказав достатньо для того, що якщо партія хоче ставати нормальною демократичною партією, то вона повинна це робити.

 

Що це за історія із нібито вашим членством у партії «Родина»?

-Це повний абсурд. Коли поставили завдання тут низинному осередку виключити мене з партії, то придумали якийсь формальний привід, що я начебто член партії «Родина». Я з 2002 року не був членом жодної партії взагалі. Ще у студентські роки ми створювали партію «Нова генерація». І з того часу я не був у жодній партії. У 2010 році я балотувався на посаду міського голови як позапартійний. І до УДАРУ я взагалі не був членом жодної партії. Але вишукали формальну причину. Корінь проблеми я вже розказав.

 

Чим займаєтеся зараз? Чи плануєте створення якоїсь нової політичної сили?

-Сьогодні запит суспільства на нових людей в політиці абсолютно не реалізований. Сьогодні в кожному селі, місті і районі є велика кількість нормальних людей, які визріли для того, щоб займатися політикою І сьогодні є два варіанти – або ці люди підуть в одну із існуючих політичних структур лідерського типу і знову будуть змушені грати за їхніми правилами, або організуються для того, щоб будувати нову Україну. Сьогодні я в процесі спілкування з різними регіональними лідерами для того, щоб в найближчий час об’єднати свої зусилля як мінімум у формі громадської ініціативи – постмайданної, яка б об’єднала свідомих нових лідерів, які бачать процеси в Україні трохи по-іншому.

Поряд з тим, я завжди казав, що політика – це та сфера, якою я завжди займався і ніколи не зупиняюся на півкроці. Я займаюся цим, щоб реалізувати своє бачення сьогоднішніх процесів.

Людям потрібно давати вудочки, а не рибу. Проблема українських людей у тому, що вони хочуть зразу з’їсти рибу. А людям треба давати, в першу чергу, вудки як цю рибу ловити. Суспільство не знає як це робити.

 

В Івано-Франківську визріло таке своє постмайданне середовище. Є Координаційна рада, яка постійно просить центральне керівництво держави прислухатися до громади на рівні області. Втім, як свідчить практика із призначеннями керівників силових структур в області, Київ не завжди слухає думку людей на місцях. У чому ж проблема – у владі, у громаді? Не правильно просять чи можливо не ті люди просять?

-Однозначно, що потрібно відходити від квотного принципу поділу посад. Але потрібно розуміти у чому причина квотності поділу посад. Є парламент у якому є 3-5 політичних сил, що утворюють більшість і які ставлять абсолютно прагматичні посади – ми або не голосуємо, або голосуємо якщо ви нам даєте ті чи інші посади. Ось звідси і квоти. Це абсолютно не правильно. Я за те, щоб у нас партії впливали на процес призначення посад, але вони повинні висувати на ті чи інші посади фахових людей, бо ці люди – це відповідальність і партії.

Що стосується діяльності Координаційної ради в Івано-Франківську. Думаю, що це добре, коли є громадська ініціатива, яка додатково фільтрує призначення тих чи інших керівників. Але в будь-яких процесах є межа і здоровий глузд. Якщо це є зона відповідальності того чи іншого посадовця чи відомства, то він має відповідати за це, а завдання громадської ради контролювати процес, щоб та людина, яку призначили, працювала на благо громади, а не на благо своє чи тих людей, які її призначили. Деколи складається враження, що ті чи інші громадські ініціативи перетворюються в органи по лобіюванню окремих людей на ті чи інші посади. Цього допускати в жодному випадку не можна.

Ви були безпосереднім учасником Революції Гідності. Чи бачите ті зміни, за які стояли люди?

-Я вже казав, що провів там чотири місяці. Я входив  у Штаб національного опору, який очолював Турчинов, і бачив усі процеси із середини – як майдан організовували, хто його зливав.

Хто зливав Майдан?..

-Якщо б не був зараз в Україні такий складний час, то я б сказав усе.

А так можу сказати, що Турчинов – це людина, яка робила багато для того, щоб Майдан відбувся. Якщо б він мав 100% впливу на ті процеси, то думаю, що Майдан відбувся б і швидше, і без таких жертв.

Чи добився Майдан тих результатів і яке його досягнення? Колосальне досягнення, що Майдан переміг. Люди завжди хочуть сподіватися, що за них хтось щось зробить. У Майдану є одна функція – контролювати владу і робити так, щоб будь-яка влада, яка є в державі, боялася Майдану. Якщо ця влада робить речі, які є правильними з точки зору людей, якщо ця влада проводить політику проти народу, то вона повинна розуміти, що Майдан знову буде.

Перемога Майдану – це перший крок на шляху до розвитку держави. До цього часу ми не мали сформованого громадянського суспільства. Ніхто ще півроку тому не вірив, що люди піднімуться, що простоять всю зиму, що йтимуть із щитами на озброєного беркутівця. Але люди йшли. Майдан досягнув величезного і вся влада сьогодні в Україні повинна розуміти, якщо вона не зробить висновки, то буде третій Майдан. Цього виключати не можна.

Звичайно, ми маємо сьогодні напружену ситуацію на сході, але що стосується державного будівництва, то влада повинна чітко розуміти, що можливість третього Майдану витає у повітрі.

 

Якими мають бути кроки новообраного Президента, щоб досягнення Майдану не були нівельовані?

-Президента обирали з єдиним розумінням – щоб закінчилася війна на сході. Він дав людям надію, пов’язану безпосередньо із ним на те, що події на сході закінчаться. І питання №1 до президента – завершити події на сході. Але мені здається, що кампанія склала дещо завищені очікування у людей. Люди  очікують, що прийшов Порошенко і відразу закінчиться війна. Але не все так просто. Там простих, лінійних рішень немає.

Скажу не зовсім популярні речі, але це правда – у нас на Заході люди хочуть, щоб туди завели війська і за півгодини вирішили питання…

 

Новобраний президент ще під час передвиборчої кампанії говорив про посилення АТО…

-Я колись брав участь у програмі «Без мандату» в Красному Лучі і після того у мене з’явилися куми, з якими я весь час спілкуюся. Вони були першими, хто вивісив український прапор на своєму балконі. Я спілкувався з ними у суботу минулого тижня. Мені розказали, що коли починалися події, то вони їх не підтримували, хоча люди дійсно голосували за ДНР. Але частина людей, з якими кум працює у шахті, пішли в народне ополчення і через тиждень четверо із них привезли мертвими. І через те, що це були його друзі, він зняв синьо-жовтий прапор, взяв зброю і сам пішов в ополчення. Тобто, там усе дуже складно.

Жодне життя не коштує цього всього. Треба шукати мирний спосіб вирішення, треба шукати лідерів громадської думки і сідати з ними за круглий стіл. АТО питання сходу не вирішить.

От змоделюємо ситуацію, якщо б Янукович переміг на Майдані, то ми б тоді повернулися сюди додому і взяли зброю.

 

З Януковичем сідали за стіл переговорів, але військове протистояння вирішено не було, гинули люди…

-Справа в тому, що було вже запізно. Лідери, які йшли на переговори з Януковичем вже не представляли Майдан. Вони представляли партії. Вони не могли уже розписуватися за увесь Майдан. Якщо б Янукович після першого побиття звільнив Захарченка, відправив уряд Азарова у відставку, то Майдан був би не набрав таких обертів. Але ця невчасність з його сторони призвела до того, що було.

Тому, вертаючись до подій на сході, ще раз скажу, що тут лінійних рішень нема і, чесно кажучи, я не знаю як це вирішити. Я прихильник переговорного процесу і того, щоб знаходити компроміси.

 

Все ж таки, якими мали б бути перші кроки президента?

-Перше – вирішення проблеми сходу.

Друге – ми повинні реалізувати запит суспільства на нових людей у політиці: розпуск парламенту, місцеві вибори. Діючий парламент і органи місцевого самоврядування не відображають реальні настрої людей.

Третє – треба завершити процес децентралізації влади. Це основа основ і, можливо, не було б і цих конфліктів, якщо б ми мали місцеву владу із реальними повноваженнями. Тобто мова про завершення конституційної реформи. Якщо президент почне знову централізувати – це буде його велика помилка. Будь-які старі методи і моделі політичної поведінки ведуть до того, що кожен намагається набрати на себе якомога більше повноважень. Це абсурд. У нас велика країна.

Четверте – реформа судової системи. Сьогодні ми бачимо, що у нас немає арбітра в державі. Судова система нині нівелює запит людини на справедливість. Людина, котра звертається у суд по справедливість, в черговий раз стикається з несправедливістю. Тому, не демонтувавши судову систему, не можливо говорити про подальший поступ нашої держави.

П’яте – реформа правоохоронних органів: МВС, МОУ, СБУ. Це сьогодні більш, ніж на часі.

Якщо Порошенку вдасться зробити цих п’ять кроків, то, думаю, що у нього буде успіх.

 

Із революційними подіями дещо на другий план відійшли місцеві проблеми. Нещодавно у нас був страйк перевізників. Яка ваша думка з цього приводу?

-За регулювання цього питання відповідальна місцева влада і доводити питання до страйку у жодному випадку не можна. Це – перше. Друге – тариф у дві гривні у нас затверджувався ще у 2009 році. З того часу – і це об’єктивно,  –  підвищилася вартість пального, ремонту.  Але візьмемо і другу сторону медалі – чи піднялася заробітна плата у людей? Напевно, що ні. Тому тут треба шукати механізм компенсаторів. Для цього у місцевої влади є всі можливості. Ми маємо дотацію для перевезення пільговиків, яку місто отримує у розмірі 17 мільйонів гривень. Я чотири роки добиваюся того, щоб з’ясувати, куди ці кошти йдуть.

Власне, перевізники і скаржаться, що не отримують компенсацію…

-Так, жоден з перевізників цих коштів не бачить, хоча безкоштовно з 10.00 до 16.00 перевозить пільгові категорії населення. У мене питання, куди ці кошти діваються. Можливо, завдяки цим компенсаціям і можна було б вирішувати цю проблему.

А загалом проблема комплексна. Як варіант, можливо, нам потрібно затвердити тариф, який буде автоматично міняться в залежності від складових тарифу. Але у жодному випадку не варто доводити до того, що було.

Тут проблема також більш ширша – ніхто не говорить, як загалом вирішувати транспортну проблему в місті. Задають питання, що проблема в тому, що водії курять, говорять по мобільному, швидше з’їжджають з маршрутів. Але де ж влада? Якщо влада відповідальна, то вона повинна це контролювати. Є угоди з перевізниками і це все можна швидко привести у порядок. Тому, в першу чергу, в місті має бути відповідальна влада.

 

Питання доріг. Комунальники скаржаться, що на ремонт не має коштів,а  якщо і є, то, як правило, їх затримують. Ваше бачення цієї проблеми?

-У нас взагалі ситуація із транспортною інфраструктурою в місті за останні роки доведена до критичної. Бачимо в якому стані вулиці. Треба подивитися і зрозуміти, що у місті нормальних доріг немає. Щось латають, але ніякого комплексу немає. Ми маємо вийти до мешканців із комплексною програмою і сказати, що от, скажімо, впродовж найближчих п’яти років ми вирішимо транспортну проблему таким чином: ті і ті дороги будуть відремонтовані в цьому році, наступні – у наступному  і так далі. Маємо у  бюджеті, скажімо, 80% на ремонт, де знайти решта? Відповідно, ми звертаємося до державного бюджету, або зичимо їх у європейських установах.  Люди повинні знати, як вирішуватиметься це питання.

Місто повинно мати комплексний план ремонту доріг. Таке моє бачення цього процесу.

Якщо ж навіть говорити, що немає коштів, то така ситуація з дорогами мала б бути по всій Україні. Але, якщо ми проїдемо до Львова, Вінниці, Херсону, то там ситуація абсолютно не така.

Якщо ми будемо шукати завжди погані приклади, то це одна історія. Якщо ж рівнятимемося на кращих – то це інша історія.

 

Ми вже багато говорили про перезавантаження влади на усіх рівнях. Якщо будуть проводитися місцеві вибори, чи не маєте бажання висунути свою кандидатуру на посаду міського голови Івано-Франківська?

-Думаю, що про це зарано говорити. У мене є велике бажання, щоб до влади у місті прийшли нові люди. Що дуже важливо, щоб це були молоді люди. Будь-яке молодше покоління завжди порядніше і  вільніше у своїх думках і помислах, ніж попередники. Завдання, щоб нові люди приходили в політику. Це не нормально, коли усі піднімають зараз питання пенсіонерів, старшого покоління, але мало-хто говорить про проблеми молоді – створення робочих місць, прощення умов для ведення бізнесу. Ці питання може ставити тільки молодь. Тому я бачу одним із своїх завдань, і я це вже говорив,  об’єднання молодих сучасних людей у політиці для того, щоб вони йшли у владу і не стояли збоку.