Повторне засідання конкурсної комісії було ще більшим фарсом, ніж попереднє, чи, як зазначив з цього приводу Петро Шкутяк (інспектор Управління внутрішньої безпеки ГПУ, керівник робочої групи з перевірки доброчесності прокурорів),: «Очевидно, що вся ця комісія – це фальш і фарс, рішення приймалося міським головою і оточенням, яке він слухає».
І дійсно, виглядало саме так. Три члени комісії призначені саме Русланом Марцінківим – Олександр Левицький, заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради, котрий входив і в попередню конкурсну комісію, то ж його повторна з’ява в тій самій іпостасі викликає, щонайменше, подив, Михайло Коник, заступник начальника міського Департаменту культури та якась дизайнер Ірина Тарнавська. Завдяки жеребкуванню по кандидатам від ГО, міській владі пощастило отримати ще один штик – спеціаліста з бісероплетіння Марію Чулак. Плюс секретар, яка не мала права голосу.
Опонентів до влади було лише двоє – художник Микола Джичка і фотохудожник Ростислав Кондрат, також обрані за результатами жеребкування. Якраз лише ці два члени комісії мають відношення до сучасного мистецтва.
Таким чином, комісія, яка мала нараховувати дев’ять членів, була недоукомплектована на три особи. Нагадаємо, що Департамент культури відмовився зареєструвати саме трьох кандидатів, поданих від трудового колективу ЦСМ – письменника Юрія Андруховича, художника Володимира Луканя та архітектора Ігоря Панчишина. Тепер зрозуміло чому – перебуваючи в меншості, влада б не «протягнула» на посаду свого кандидата. А так все вдалося і комісія чотирма голосами «за» призначила директором ЦСМ Ірину Клицюк – молоду активістку, волонтерку, авторку патріотичного муралу на вулиці Мазепи в обласному центрі, який, зазначимо, є прикладом декоративно-прикладного мистецтва і має відношення до «контемпорарі арт» менше, ніж морська свинка до моря.
Відомого галериста і мистецтвознавця, куратора десятків арт-проектів (в тому числі багатьох міжнародних) Анатолія Звіжинського комісія повважала недостойним обіймати цю посаду.
“Результат був зрозумілий ще з першого засідання. Я недарма робив процедурні зауваження, бо до цього рішення можна юридично зачіпатися і оскаржувати у суді. Мистецтво у цьому і полягає”, – зазначив Звіжинський у коментарі ЗМІ.
Наразі, ми розглянули, як відбувався сам процес. А тепер давайте розберемося чому.
Довга епоха під знаком соціалістичного реалізму не минула дарма для українського люду. А оскільки українські чиновники жодним чином не є передовою частиною нашого суспільства (чи, як вони себе ще називають, елітою), а є авангардом всього реакційного, що тільки є в цьому суспільстві, у відношенні до сучасного мистецтва. Вздрівши на стіні виставкового залу замість звичного сільського пейзажу зі ставком та обов’язковими лебедями, щось, що знаходиться за межами його розуміння, чиновник починає нервувати, адже йому доведеться визнати свою недолугість та некомпетентність (якщо це чиновник від культури). А не хочеться. Тому чиновник обирає альтернативний шлях – визнати недолугим те, що не вкладається в його вузький чиновницький світогляд.
Наявність Центру сучасного мистецтва в Івано-Франківську кісткою стояла в горлі місцевих чиновників саме з вищеназваної причини. І це при тому, що жоден з чиновників не відвідував жодної з більш як 70-ти акцій та виставок, які провів за роки свого існування ЦСМ. Вони просто «проходили повз», як «похвалилася» майстриня з бісероплетіння Марія Чулак. До слова, на жодній акції та виставці не було помічено й претендента на посаду (чи то пак новоспеченого директора) Ірини Клицюк.
Так ось, наявність чогось незрозумілого сильно дратувала міських чиновників, недарма ж Олександр Левицький та директор Департаменту культури Надія Загурська (вищим «мистецьким» досягненням якої є тамадування на весіллях) весь час підкреслюють, що ЦСМ – це комунальний заклад. Адже з комунальним закладом все зрозуміло – дебет, кредит, звіт, план на п’ятирічку. І ніякого тобі мистецтва без звичних карпатських пейзажів з потічками та волоокими оленями в кущах.
За всю незалежну історію Івано-Франківська лише двійко міських голів розуміли, що сучасне мистецтво варто підтримувати – Ярослав Тайліх та Зіновій Шкутяк. Всі інші мали його (сучасне мистецтво) десь глибоко в носі. Щоправда, лише нинішня влада вирішила з ним боротися. В кращих совкових традиціях. Тому що ніяка вишиванка, навіть якщо вишити не лише груди, а й спину, не вб’є того маленького радянського чиновника, який застряг в голові. В кращих радянських традиціях повела себе і Спілка художників, яку очолює Микола Якимечко. Воно й не дивно, адже це організація совкова, бо створена совком. Адже це її чинні на даний час члени свого часу писали доноси на Опанаса Заливаху. А тут ще й певно вибори голови Спілки на носі, то для чого дратувати владу, хоча спілка й обласна, але ж чиновники в Білій хаті, то фактично один організм, багатоголова гідра. Образиш одну голову, вона поскаржиться іншій. Тому й директор Музею мистецтв Прикарпаття Михайло Дейнега вирішив за краще бути в одній упряжці з владою. Для чого зайвий раз ризикувати посадою, тим більше, що вік вже пенсійний.
Та повернімося до твердження, що ЦСМ – комунальне підприємство. Згідно паперів так, адже оформити його інакше не було можливості. Втім, частина (оптимістична) мистецького середовища гадала, що це умовність, яку чиновники мали б розуміти. Та виявилося, що не розуміють. Песимісти, котрі, як відомо, просто добре інформовані оптимісти, а, радше, реалісти, нічого несподіваного в даній ситуації не побачили. Взагалі дивно, що ЦСМ проіснував аж три роки. Зрештою, художники Івано-Франківська, які займаються сучасним мистецтвом, чи швидше тим, що називається «контемпорарі арт», не є працівниками комунального підприємства. З ними потрібно налагоджувати діалог, співпрацювати і, якщо хочете, заохочувати, Адже, в тій же Польщі, художник за свою виставку отримує гонорар. І це нормально – адже отримує за свій виступ гроші музикант. Саме цю думку намагався донести комісії Анатолій Звіжинський. Комісія його не почула. Художники констатували смерть Центру сучасного мистецва. Сьогодні, 8 серпня, о 17.00 за адресою Шевченка,1 митці (музиканти, художники та співчуваючі) влаштують грандіозний геппенінг під назвою «Похорони Центру сучасного мистецтва». Це і буде відповідь мистецького середовища владі міста.
Зазначимо, що мова йде про похорони саме муніципального Центру сучасного мистецтва, а сам ЦСМ продовжить свою роботу вже в цілковитій незалежності від міської влади. А Ірина Клицюк най проводить ребрендинг муніципального ЦСМ (адже це був один з пунктів її програми) в Центр декоративно-прикладного мистецтва.
І спроби Руслана Марцінківа виправити ситуацію пропозицією переписати статут ЦСМ і призначити Анатолія Звіжинського арт-директором, залишивши Клицюк директором, ситуацію вже не виправлять.
Недарма відомий український художник Олександр Ройтбурд відгукнувся на цю ситуацію наступним чином: «Ну шо, шановна рагульня, з’їли Анатолія Звіжинського? На цьому феномен франківського культурного дива можна вважати вичерпаним? Вітаю місто Станиславів з поверненням до статусу культурної глухомані. Особлива подяка партії “Свобода”. Хай завжди буде дупа».
