Версії розпочинають проект “Обличчя журналістики Івано-Франківська” покликаний показати громаді, хто ж створює інформаційне поле навколо. Хто працює в регіональних ЗМІ та що вони думають події в Україні? Щотижня ми робитимемо інтерв’ю з відомими франківськими журналістами.

 – Хоча йдеться насамперед про обличчя журналістики, як про персоналій, все ж скажи, яким ти бачиш обличчя журналістики, як такої, і в Україні загалом, і в Івано-Франківську зокрема?

– Тема для мене досить цікава ще від часів становлення незалежної журналістики в Україні. Ми тоді сподівалися, що журналістика буде незалежна. Канал «402», який ми створювали був чи не найпершим недержавним телеканалом в державі. Івано-Франківськ, то на початку 90-х, був чи не єдиним  містом в Україні, яке не мало обласного  телебачення. Ми стартували в 90-му році створенням каналу «402» з надією, що журналістика матиме вплив на побудову держави, всі були тоді ентузіастами, і всі в це свято вірили, та на жаль десь в 97-98 роках багато хто зрозумів, що незалежна журналістика в Україні починає вимирати.

 Чому?

– Бо політики та олігархи захотіли, щоб журналістика була інструментом їхнього приходу до влади, а не інструментом побудови держави. І вони почали вдаватися до  підкупу окремих журналістів, викуповувати теле- та радіоканали, друковані ЗМІ.

Тобто вони не створювали журналістику, а хотіли поставити її собі на службу?

– Вони не створювали журналістику, бо на той момент журналістика сама себе почала створювати як незалежну і недержавну (тоді було поняття «недержавна»), тобто не залежну від державного бюджету і органів влади. І почали олігархи (хоча тоді ще цей термін не вживався) скуповувати все, що створили по суті не вони, щоб використовувати як інструмент приходу до влади (а якщо до влади, то до ще більших грошей). І їм це вдалося. Можна вважати, що це була основна причина того, що зараз ми маємо таке обличчя вітчизняної журналістики.

А яка насправді має бути журналістика?

– Моя думка така, що журналістика (як той пес демократії) має бути в опозиції до влади. Але вона такою не зробилася. Дуже шкода.

Чому так склалося?

– Ну є багато думок. Одна з них така, що до влади почали приходити люди, які йшли туди, щоб захистити свої власні інтереси. Не державні, а власні.

А от івано-франківська журналістика, її обличчя, зараз? Як виглядає її обличчя з твоєї точки зору?

– На сьогоднішній день івано-франківській журналістиці, якщо взяти журналістів яким я вірю, яких я вважаю журналістами (не знаю, може я когось і ображу) дуже важко дати оцінку… Бо є нерівність правил роботи та умов праці журналістів. Є три види журналістики нині в Україні. Державна журналістика – це ті, хто працює в державних ЗМІ, зокрема – ОТДРК. Є журналісти, які працюють на УТ-1, на «Урядовий кур’єр», тобто на ті ЗМІ, котрі фінансуються з державного бюджету. Вони мають стабільну зарплату (велику чи малу – це вже друге питання). Є друга когорта журналістів – це комунальні ЗМІ, які фінансуються з місцевого  бюджету. Це – «Галичина» газета, «Галичина» ТБ, «Західний кур’єр», ТРК «Вежа». І є третя когорта журналістів – це працівники приватних ЗМІ. У Івано-Франківську це газета «Галицький кореспондент» і «Репортер», ТРК «3 студія», «Канал 402», радіо «Західний полюс», «Дзвони»; інтернет-сайти. Будем так казати. Ситуація яка. ЗМІ – мають бути в опозиції до органів влади (чи місцевих, чи державних)…

Тобто, кусати владу?

– Ні, вони повинні висвітлювати реальний стан речей в суспільстві. Що таке мас-медіа? Це посередник між подією і споживачем інформації. А на сьогоднішній день виходить, що всі державні та комунальні ЗМІ захищають інтереси влади. Вони не захищають інтереси громади, що мало би бути… І ще такий парадокс:  читач газети комунальної за те, щоб прочитати цю газету платить двічі – перший раз, сплачуючи податки в бюджет, з якого фінансується газета, другий раз, купуючи саму газету.

Ти назвав чотири друковані ЗМІ у Івано-Франківську. Якщо взяти три західно-українських обласних центри (Івано-Франківськ, Львів, Тернопіль) то, кажуть, що в нас найменше друкованих газет?

– Зі Львовом нема чого рівняти, бо він все-таки мільйонник, а от якщо порівнювати з Чернівцями, Тернополем, Рівним, Луцьком, то дійсно – в Івано-Франківську друковані  ЗМІ виходять найменшим тиражем.

Чому так?

– Перша причина в тому, що львівські газети свого часу захопили франківський ринок, а друга – що в Івано-Франківську (на відміну від Львова чи Чернівців) відбувся дуже динамічний розвиток електронних ЗМІ. У нас в перших з’явилося телебачення незалежне. І кілька різних каналів «402 канал», «3-студія», «Вежа», «Галичина». А львівській «Міст» тримав монополію майже до 2000 року.

І тому, що з’явилося ТБ, відпала потреба в газетах? Чи в нас не хочуть читати газети?

– Я думаю, що там політика була дещо інакша. Львівські газети «Експрес», «Високий замок» в нашій області мають своїх передплатників. Зокрема, «Експрес» за минулорічними даними мав в нашій області 45 000 передплатників. Це було більше, ніж наклад усіх місцевих газет разом узятих. Це був проїзд менеджерів місцевих газетярів, які пустили сюди львівську газету, але не змогли запропонувати альтернативу для львів’ян. Це було ще в 90-х. Експрес як заїхав сюди, так і залишився.

«Галицький кореспондент», «Репортер»?

– «Галицький кореспондент» з’явився дев’ять років тому, а «Репортер» на рік, чи на два раніше. Тепер вони мають свого читача, виживаючи в нерівних умовах з комунальними ЗМІ, які мають раз затверджений бюджет і не думають про розвиток.

 А чи можливі зміни?

– Кожен, хто йшов до влади, говорив про роздержавлення комунальних ЗМІ, щоб не викидати гроші з бюджету, але прийшовши до влади розумів, що це його орган, що гроші зі своєї кишені він не платить, а платить з бюджету і редактор має виконувати завдання мера, чи голови облради, чи голови ОДА і має їх хвалити там. Критики чиновників в таких газетах ви не побачите, бо приходить день зарплати, і мер підписує бюджет.

Ну і про Інтернет ЗМІ ми поговоримо. Вони можуть створити вагому альтернативу? Чи вони вже її створили?

– Думаю так. Але тут є парадокс – є сайти, котрі відвідує щодня від 3 до 10 тисяч чоловік. Тобто є вплив. І на сьогоднішній день деякі Інтернет-видання вже вийшли на самоокупність, хоча доступ «електорату» ще не є досить великим й Інтернет ще не викликає стопроцентову довіру, і якщо інформація в друкованій газеті – це є відповідальність перед законом, то Інтернет-видання, практично, не несе відповідальності згідно чинного законодавства. Тому і довіра населення до Інтернет-видання ще маленька. А будь-якій дурні, що вилізе з телевізора, люди вірять.

Іван Вовк, як одне з облич нашої місцевої журналістики чим займається?

– Я тобі скажу таке. Іван Вовк не написав матеріалу, не пише, так що називати себе журналістом – це забагато… завелике… А те, що я дуже багатьом журналістам дав світлу дорогу в майбутнє – це факт. Я швидше менеджер журналістики.

А на що зараз направлені твої менеджерські зусилля?

– Зараз ми створили такий клуб «17», який наразі (в зв’язку з подіями, що є в Україні) свою активну роботу не зменшив, але вона стала менш публічною. Всі члени клубу тим чи іншим чином задіяні в громадському житті. Основним нашим завданням була просвітницька робота.

Тобто зараз ні до яких ЗМІ ти не маєш стосунку?

– Не маю…

До речі, про ситуацію в державі? Твої прогнози. Що буде з Донбасом?

– Це не я сказав, але Путін зробив все для того, щоб об’єднати Україну. Те, що там є прихильники Росії, ми ніколи в цьому не сумнівалися. А рано чи пізно Донбас, Донецьк, Луганськ і вся та східна Україна… Ну, на все потрібен час. Їх більш, ніж півстоліття зомбували «матушкою Расєєю», а ми хотіли за 20 років їх переробити. Чиновники з тих причин, про які я вже говорив, нічого не робили для підвищення патріотизму і національної свідомості. Не те, що навіть в Донецьку, але й на заході і в центрі, і в Києві не було програм, які б підтримували розвиток України як держави. Всі чиновники, дорвавшись до влади, думали лише про свої інтереси. Якби ти мене зараз запитав ім’я чиновника, чи то міського, чи обласного, чи державного рівня, який би працював на Україну, то було б важко назвати… Я б навіть п’ятьох не назвав. Ну, може трьох…

 Що робити? Адже ж і далі є люди, яких визволили з підвалів, а вони знову за своє – проти України?

– Най живуть. Зараз треба відновлювати інфраструктури, треба все-таки, щоб держава навела порядок і створила умови для нормального проживання, правопорядку. Другого нема – це основне завдання. І влада повинна продемонструвати силу. Схід любить силу.

Як вважаєш, зараз Україна показала силу?

– Зараз лише формується сила.

– А сформується, як гадаєш?

– Сто процентів.

– Тоді на цій оптимістичній ноті ми закінчимо?

– Я ще додам на закінчення, що левова частка провини за те, що нині коїться в країні лежить на журналістах!!!… Левова частка…

 

Розмовляв Володимир Мулик