Як відомо, декілька тижнів тому відбулися громадські слухання. На яких ректор несподівано заявив, що подає в суд на косівську міську раду з метою відсудити право власності на будівлі ІПДМ.

Але, повернемось трохи назад. У 2010-му році Львівська академія мистецтв звернулася з проханням до Косівської міської ради визнати право власності на будівлі інституту за нею. Сесія Косівської міської ради відмовила в даній заяві. Пам’ятаючи долю таких об’єктів, як «Гуцульщина», пише в соціальній мережі(група “Місто Косів“)депутат.

«Сирзавод,- міською радою було прийнято рішення виготовити свідоцтво на право власності над даними будівлями за косівською територіальною громадою в особі міської ради. Що й було зроблено. Мотиви даного рішення – заклад почав свою історію ще в 19-му столітті,землю під нього і значна частина коштів виділялась представниками громади (і не тільки косівської,а й навколишніх сіл), тому будівлі, земля і нерухоме майно повинно належати громаді Косова,а не львівській академії,яка появилась на горизонті на початку 2000-их років», – переконаний Юрій Плосконос.

І додає, що разом з тим, ще в 2008 році інституту було видано свідоцтво на право користуватись земельною ділянкою під будівлями,так як вони були користувачами.

«Маючи цей документ,і керуючись тим,що існує нібито якесь розпорядження міністерства освіти про те, що будівлі повинні знаходитись в державній власності, ректор Мартинюк С.Л вирішив відсудити будівлі. 9 грудня профспілковий комітет інституту запросив мера та групу депутатів на своє засідання, щоби дізнатись про ситуацію з перших вуст, так як намір ректора подати в суд викликає в багатьох представників колективу (які,одночасно, є представниками косівської громади) питання. Зустріч відбулася, ректор,зробивши коротку доповідь, в якій подав дуже своєрідну точку зору, відразу втік, а ми 2 години спілкувались з представниками колективу», – написав депутат.

На питання до ректора, чому ж тоді він своєю заявою просив міську раду визнати будівлі майном Львівської Академії – конкретної відповіді депутат не отримав. Проте, головний бухгалтер заявила, що відсутність у них права власності на будівлі створює певні незручності в роботі. Але, які саме незручності не пояснила. Юрій Плосконос вважає, що ніхто більше,ніж косівська громада,не зацікавлений в успішному функціонуванні вузу.

«По-перше – це престиж, місто з населенням 9тис чол. має вищий навчальний заклад, який готує і випускає спеціалістів, котрі набувають реальних професій. По-друге – це гроші і робочі місця. Не секрет, що студенти, які привозять і тратять свої гроші тут, наймають квартири. Ми говоримо про розвиток туризму і забуваємо – що студенти – це практично туристи,які проводять в нашому місті більшу частину року. Багато міст в Європі тільки й живе за рахунок навчальних закладів. По-третє – успішні люди,які закінчили наш вуз,назавжди пов’язані з нашим містом, роблять йому рекламу. Тому міська влада ніколи не втручалася в діяльність вузу, не ставила ніяких майнових претензій,не вимагала ніякої оплати. І не збирається цього робити в майбутньому», – переконує депутат.

Натомість, депутата дивує позиція ректора. Який міг би формальні проблеми вирішити і без позову до суду.

Ось заява, в якій керівництво інституту просить міську раду визнати право власності на будівлі, на яку депутати дали відмову.

косів2

Отримавши відмову, приносять папір, на якому пише, що воно є державною власністю.

косів 3
А ось свідоцтво, де написано,кому і що належить…

косів4

rjcsd5
Депутат написав запит на ім’я голови Фонду державного майна України. Та пообіцяв, що коли отримає відповідь ініціюватиме проведення позачергової сесії міської ради. Сподіваючись, що тоді проблема вирішиться.

останнє косів

 

 

Версії слідкуватимуть за перебігом цієї справи та повідомлятимуть про нові факти у наступних публікаціях.

Довідково: Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва здійснює підготовку молодших спеціалістів, бакалаврів, спеціалістів декоративно-прикладного, образотворчого мистецтва та дизайну. Косівський інститут започаткував свою історію 1882 р. як ткацька промислова професійна школа. 1939 р. на базі промислової школи створено училище гуцульського народного мистецтва, далі – технікум народних художніх промислів, з 1995 року – Косівський коледж прикладного та декоративного мистецтва ім. В. І. Касіяна. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20 липня 2000 року за №1142 навчальний заклад одержав статус інституту з правом підготовки спеціалістів за III рівнем акредитації. Навчально-виховний процес у Косівському інституті забезпечують 42 викладачі, серед них 2 доктори наук, 4 професори, 5 кандидатів наук, 3 доценти, члени Національної Спілки художників України, Спілки дизай¬нерів України, Спілки народних майстрів України, лауреат Академічної премії ім. Ярослава Мудрого, заслужені працівники освіти України, Заслужені художники України, член-кореспондент Української академії архітектури. В інституті працювали відомий художник і збирач гуцульського народного мистецтва Є. Сагайдачний, мистецтвознавець О. Соломченко, М. Куриленко. Навчальний заклад запрошує для читання лекцій та обміну досвідом відомих науковців, художників, архітекторів із споріднених навчальних за¬кладів України, Польщі, Англії, Канади. Викладачі та студенти інституту систематично беруть участь у всеукраїнських і міжнародних виставках, зокрема, в США, Канаді, Німеччині, Польщі, Чехії, Франції, Австрії, Англії та інших країнах. Близько 80-ти відсотків випускників інституту працюють творчо, їх роботи експонуються на постійних виставках музеїв світу. Інститут має навчальний корпус, спортивний та актовий зали, виробничі майстерні зі структурними підрозділами, які забезпечують виконання академічних, дипломних і творчих робіт, їдальню, гуртожиток, бібліотеку, читальний зал, два комп’ютерних класи, музей, котрий відвідало понад 500 зарубіжних делегацій із 45-ти країн світу.