І хоча вибухи були десь в районі приміських Кришківців, вибухова хвиля досягала й будинку бургомістра. Від цього деренчали вікна, здригалися стіни і меблі зрушувалися зі звичних місць.

Ваза епохи Дери-Бань зсунулася з журнального столика (виконаного в стилі пізнього освоїзму) й хряснулась об дубовий паркет, розлетівшись на мілкі уламки.

Бургомістр колись служив в імператорській армії (і навіть дослужився до капрала) то ж за звуком двигунів ворожої ескадрильї він безпомилково визначив, що бомбардувальники летять в його бік. Гер Вітускавічус вихопив з кишені мобільний телефон, але, необачно зробивши крок назад, перечепився через той самий журнальний столик, який підступно опинився не там де завжди, й впав на спину. Мобілка вислизнула з рук і, зробивши в повітрі віраж, бойовий розворот і переворот Іммельмана, впала в 500-літровий акваріум, принагідно оглушивши акваріумного сомика, більш відомого під ім’ям Анциструс (Aquarium bullhead Antsystrus).

Бургомістр якийсь час лежав, намагаючись вгамувати гелікоптери в голові, а потім підвівся і, оминаючи меблі, котрі змінили своє розташування й стараючись не ступати на уламки китайської вази, добрався до міського телефону. З осторогою підняв слухавку. Вона озвалася життєрадісним гудком. Отже зв’язок є.

Майже нелюдським зусиллям, гамуючи дріж в руках,  гер Вітускавічус спробував набрати номер сенешаля з надприродних та інших катаклізмів Вангіна. З третьої сроби йому це вдалося.

У слухавці щось клацнуло і включився автовідповідач: «Ви телефонуєте до сенешаля Вангіна. На жаль мене зараз немає вдома. Якщо у вас щось термінове, то телефонуйте на мобільний 666 555 444».

Бургомістр тихо вилаявся і з сумом глянув на акваріум, де сомик, який вже прийшов до тями, обережно нарізав кола навколо потопленого мобільника.

І тут бургомістр згадав про дружину, в якої теж був мобільний. Ледве знайшовши благовірну в спальні під ліжком (де вона сховалася від жахливих звуків бомбардування), він майже силою відібрав у неї телефон (благовірна, не тямлячи себе, вчепилася в апарат так, що аж пальці побіліли).

Сенешаль довго не відповідав, але врешті решт в слухавці почувся обережний голос: «Слухаю, фрау Вітускавічус!».

– Це, курва, не фрау, а я! – рявкнув бургомістр,- Ану скажи мені, сучий сину, куди я маю ховатися в разі бомбардування? Дай мені, вишкребку, вичерпну відповідь стосовно кількості захисних споруд у місті та їх стану.

– Та я… – прохекав Вангін, – я не знаю…

– Блін, Вангін, я тебе особисто помножу на нуль. Куди мені бігти? Де бомбосховища?

– Як вам сказати… Ваші папєрєдніки, та й ви… місцями… все майже роздали під… різні нічні… клуби, склади… або просто… на тому місці… дозволили… будувати будинки… – сенешаль робив підозрілі паузи там де вони недоречні й якось важко дихав.

– Ти що там хекаєш? – поцікавився бургомістр. – Ти шо, блін, тікаєш.

– Та нє, – запевнив Вангін, – це в мене серце прих…о, я в ка… джу… ка …бе…су…ла…

Зв’язок раптом урвався. Бургомістр спробував набрати сенешаля ще раз, але механічний голос повідомив, що абонент поза межами досяжності.

«В бомбосховище, сховався, сука» – подумав бургомістир і тут рвануло просто під будинком. Вікна повилітали, як за командою. Сервіз епохи Льодовика розвалився на порцелянову пилюку просто в креденсі.

Бургомістр витягнув з-під ліжка дружину і, не зважаючи на відчайдушний опір, вивів її з будинку й вони побігли вулицею. В цей час ворожа ескадрилья бомбардувальників досягнула Бульвару Капуцинів, де проживав бургомістр. З небес посипалися бомби.

Бургомістр біг вулицею, тягнучи за собою фрау Вітускавічус, і не знав де йому сховатися. Саме в цю мить його й зафіксував наш фотокореспондент, який опинився в епіцентрі подій.

Володимир МУЛИК

P.S. Всі події та персонажі є лише вигадкою автора. Будь-які співпадіння з реальними людьми, прізвищами, назвами, подіями, є не більш, ніж просто звичайними співпадіннями.