news-image: Війна навколо батальйону «Прикарпаття»

 Жінки підозрюють, що проводиться цілеспрямована політика зверху, згідно з якою «своїх» забирають, а західняків пускають «під танк».

Материнський гнів

8 липня в зоні антитерористичної операції (АТО) від кулі снайпера загинув Юрій Баран, начальник штабу 5-го батальйону територіальної оборони «Прикарпаття». Ця трагедія стала поштовхом до бунту серед матерів і дружин бійців прикарпатського батальйону. Вже наступного дня кілька десятків розгніваних жінок з усієї області прийшли просто до кабінету голови Івано-Франківської ОДА Андрія Троценка.

Жінки вимагали, аби їхніх чоловіків та синів передислокували у більш безпечну, так звану «третю» зону АТО, або й узагалі повернули назад додому. Матері й дружини обурювалися, мовляв, їхніх чоловіків та синів зовсім непідготовленими кинули, як гарматне м’ясо, на передову – за кілька кілометрів від російського кордону.

Жінки запевняли, що у телефонних розмовах їхні рідні з 5-го батальйону розповідають про суттєвий брак екіпірування, відсутність бронетехніки і навіть клейонок, москітних сіток та питної води. Тож від голови ОДА вимагали ще й детального звіту про зібрані та витрачені кошти на батальйон. Довелося викликати керівника Івано-Франківського обласного військового комісаріату Ігоря Павлюка.

Найголовнішою претензією матерів було те, що комісар Павлюк обдурив, коли нібито казав, що хлопці перебуватимуть у Запорізькій області. А їх спрямували відразу в гарячу точку. Натомість на Прикарпаття, аби охороняти газопровід, привезли миколаївський батальйон. Жінки нарікали, що проводиться цілеспрямована політика зверху: “своїх” забирають, а західняків пускають “під танк”. А ще Павлюка звинуватили в тому, що юнакам, які відмовлялися їхати, він погрожував в’язницею.

Комісар запевнив родичів військових, що він не відправляв бійців на передову, а це зробило вище командування. Ігор Павлюк наголосив: коли прийшов наказ про переміщення прикарпатських бійців з кордону між Запорізькою та Донецькою областями до Амвросіївки, то він, навпаки, закликав керівництво не робити цього, адже у хлопців немає належної бронетехніки. Проте його не послухали.

 

Міністр оборони обіцяє

Андрій Троценко був змушений зв’язатися по телефону з Міністром оборони України Валерієм Гелетеєм. Останній повідомив, що він належним чином поінформований про ситуацію з батальйоном «Прикарпаття». За словами Гелетея, на той час уже проводилися відповідні заходи, щоб зняти загрозу життю прикарпатських військовослужбовців. Деталі розголошувати відмовився. Мовляв, інформація – службова і її розкриття може зашкодити успішному виконанню поставлених завдань.

Голова ОДА запевнив, що до наших хлопців прибуде підкріплення бронетехнікою з Одеської області і машина з продовольством та необхідними знаряддями.

Окрім цього, він ініціював термінове скликання Ради оборони області, на якій пообіцяв виділити кошти на придбання запчастин до автомобільної техніки та паливно-мастильних матеріалів, спеціалізованого обладнання (тепловізорів, приладів оптичних та нічного бачення, прицілів).

Станом на початок цього тижня обіцяна бронетехніка так і не доїхала до місця призначення. Як пояснив Ігор Павлюк, техніка не надійшла через рішення вищого керівництва… У чому причина – військовий комісар не знає, оскільки ті йому не звітують.

Голі-босі

Ще під час засідання Ради оборони розлючена громада запевнила, що відтепер вони будуть діяти радикально – шини вже більше ніхто не палитиме. Розпечену атмосферу підігрівали численні чутки, чи то пак плітки, з поля бою.

Наприклад, що обстріл там ведеться з 9-ї вечора до 5-ї ранку, а «голі-босі» солдати сплять по півтори години. Або: за життя прикарпатського військового сепаратисти отримують близько 3500 доларів. Мало того, розповідали, що після вбивства Юрія Барана представники столичної Ради оборони сказали, начебто нема ніякої конфліктної ситуації. Просто терористи дізналися, що прибув батальйон із Прикарпаття, та оголосили полювання на “бандерівців”.

Окрім цього, чимало матерів скаржилися, що нинішня ситуація є добре продуманою стратегією зверху. Жінки розповідали: досить часто, коли до військкоматів приходили добровольці з досвідом участі в бойових діях, то їм відмовляли. Казали, що допомога вже не потрібна. Однак у той самий час набирали чоловіків без будь-якої підготовки.

«Ми – не дезертири»

Хмизу у вогонь підкинули двоє бійців 5-го батальйону територіальної оборони «Прикарпаття», які склали зброю та 11 липня повернулися додому. Одні називають їх дезертирами та вимагають негайного покарання, інші – відчайдухами, які розплющили всім очі.

У будь-якому разі командир взводу Тарас (прізвищ не називають) і заступник командира роти Юрій запевняють, що склали зброю та повернулися додому, аби розповісти правду й урятувати земляків зі смертельного пекла.

Як акцентують чоловіки, вони відмовилися брати участь у гонитві за виживання. І одразу після повернення публічно заявили про жахливе становище 5-го батальйону, прирівняли прикарпатських бійців до смертників і закликали за будь-яку ціну витягнути їх звідтіля.

Дезертирами вони себе не вважають. «Ми просто більше не хотіли виконувати злочинних наказів. Негайно потрібно було донести людям правду», – пояснює Тарас.

Військові переконують, що 5-й батальйон перебуває там, де не мав би бути. Адже він передбачався лише для охорони обласних об’єктів. Натомість їх відправили на передову. Мало того, вважають хлопці, батальйон там нічого не змінює, бо безцільно стоїть між двома вогневими позиціями.

«Наших хлопців навмисно підставили під кулі, – вважає Тарас. – Нам раптово наказали перемістити свій блокпост на місце, де вже були підготовлені бойовики, тобто в пащу до самого ворога. Причому в цьому не було жодної необхідності. Відразу після прибуття нас почали нещадно обстрілювати. Якраз тоді й загинув начальник штабу Юрій Баран. Тобто нас послали у вкрай небезпечну зону, де мають перебувати лише добре екіпіровані та навчені спецвійська. Не такі, як 5-й батальйон».

Це стало останньою краплею. Хоча рішення скласти зброю визріло давно. Хлопці кажуть, що бачили великі можливості й підготовку противника. А в них – ні техніки, ні спорядження. На щастя, місцеве населення допомагало: давали харчі, привозили бетонні блоки і мішки з піском для спорудження блокпостів.

Як переконують бійці, песимістичні настрої блукали у всьому батальйоні, але більшість вояків не зважилися скласти зброю, бо боялися втрапити потім до в’язниці. За такий злочин загрожує покарання згідно зі статтею 407 або 408 ККУ.

Як повідомляє івано-франківський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Віталій Вдовиченко, справу щодо Юрія і Тараса розслідуватимуть у Донецькій прокуратурі, оскільки злочин скоєно на їхній території.

Зрада?

Повернення прикарпатських військових-утікачів викликало бурхливу реакцію перш за все в соцмережах. Думки надзвичайно суперечливі. Звісно, онлайн-фактам і коментарям не варто стовідсотково довіряти, але взяти до уваги необхідно.

Боєць стрілецької роти Володимир Саноцький у соцмережі спростував деяку інформацію, що озвучили Тарас і Юрій.

«Проблеми з технікою і підтримкою вогнем дійсно є, – написав Саноцький, – але тут не смертники, а патріоти, які скоро будуть пити пиво в Франківську».

Він звернувся до Юрія і Тараса з проханням не обливати батальйон брудом. Мовляв, хлопцям важко читати в інтернеті інформацію про те, що вони деморалізовані.

«У нас бойовий дух на висоті, й ніхто не плаче. Хочемо якнайшвидше виконати бойове завдання і хочемо миру», – пише Саноцький.

А підполковник Тарас Грень, офіцер Західного регіонального медіа-центру Міністерства оборони України,звинуватив Юрія і Тараса у зраді на полі бою та назвав боягузами, які покинули побратимів, аби сховатися за маминими спідницями й сіяти паніку.

На думку Греня, з самого початку велася цілеспрямована робота з дискредитації 5-го батальйону. Таким чином, суспільство проковтнуло інформаційну наживку, що все погано, і почало вірити будь-яким негативним новинам про батальйон.

Підполковник у цій ситуації вбачає гнучку і хитру антиукраїнську стратегію. Вважає, що Прикарпаття – це регіон, який здатен політично розхитати ситуацію у всій Західній Україні і зробити так, щоб схід дістався Росії без бою. Для цього потрібні лише кілька продажних «тіточок з телебачення», інтернету, газет і радіо.

«Прикарпаття заплановане іноземними спецслужбами, як такий собі детонатор соціального вибуху, – каже Грень, – що призведе до припинення підтримки сил АТО. І люди, які піддаються на інформаційні провокації, лише допомагають цьому».

Нічого не змінилося

14 липня матері військових вкотре зібралися під стінами ОДА. Вимоги незмінні: забезпечити хлопців бронетехнікою або й узагалі передислокувати в безпечне місце, як на початках і передбачалося. Адже, переконують жінки, за тиждень вояків 5-го батальйону так і не припинили обстрілювати.

Оскільки керівництво на місцях не має відповідних повноважень, аби вплинути на ситуацію, то жінки вирішили звернутися безпосередньо в Генштаб ЗСУ.