Примари «совкового» життя почали набувати синьо-жовтого забарвлення, знайшлися люди, які нарешті готові розігнути спини, відмовитися від сірого та тихого життя під чиєюсь п’ятою, які бачать у незалежній Україні своє майбутнє, а не причини усіх негараздів… і звичайно ті, що свято вірять у повернення своїх рятівників ДНРівців.

 

Місто Краматорськ з жовтня цього року оголошено тимчасовим центром Донецької області. Вже при в’їзді подорожуючих зустрічає вказівник населеного пункту з великих синьо-жовтих літер. А над гербом міста гордо височіє герб СССР з одним із найгучніших комуністичних гасел: “Пролетарии всех стран соединяйтесь”.

 

Ну і звичайно написи від народних художників.

 

 

 

 

Тут між кожним з населених пунктів стоять блокпости, на яких українські військові зупиняють автівки та перевіряють документи. Вони розповіли, що й досі затримують сепаратистів, які намагаються вербувати місцеве населення.

 

Поруч із службою бійці знаходять чотирилапих друзів. І кажуть, що їхні душі та серця зігрівають дитячі малюнки та турбота волонтерів.

 

 

 

 

 

На лежаку поруч із буржуйкою спить кіт Фантик, а на підлозі примостився собака Петрович. Вони “бойові” тварини і у кожного на шиї висить патрон

 

Це їх побратим Макарон

 

 

Головна площа Краматорська. Тут у синьо-жовтих штанятах та також кольру шалику, з кашкетом у руці гордо стоїть товариш Ленін. Цей чолов’яга, який досі немає спокою і лежить у мавзолеї, мабуть неодноразово перевернувся у домовині. З впевненістю можна сказати, що це був би один із його найбільших кошмарів.

 

 

 

 

Будинок культури

 

Далі нас чекало знайомство із священиком Василем Іванюком — декан Краматорського деканату УГКЦ. Отець-бойко 23 роки тому переїхав з Львівщини на Донеччину і тут на Сході України зводить храми, веде богослужіння українською мовою, допомагає дітям з особливими потребами, возить допомогу на передову та військовим на місцях, опікується переселенцям.

 

Отець розповів, що з приходом ДНРівців ніхто із священиків не залишив парафії. Було й таке, що стріляли по машині та шукали. Проте хто і навіщо – невідомо. Тому доводилося постійно змінювати час богослужінь.

 

Сьогодні отець Василь, у минулому військовий,  продовжує їздити на передову, адже у Дебальцеве воює його син Олександр. Він каже, що на війні люди стають більш віруючими і хлопці не рідко просять висповідатися.

 

Храм святого пророка Іллі. До речі, перший поверх його зведений із деревени, яку привезли з Прикарпаття

 

 

Це вікно, у якому шибки повилітали від ударів “Градами”. Його відновлювати не будуть, щоб люди пам’ятали про те, що сталося і молилися за мир

 

Галицька чудотворна ікона Матері Божої з Крилоса

 

Ікона Божої Матері Зарваницької

 

“Хай пам’ятає “кремлівська тварина”: “Краматорськ — Україна, Донбас — Україна!” – це девіз “Краматорських бджілок”. Ці жінки, які плетуть на замовлення бійців маскувальні сітки, шиють маскхалати, балаклави та рукавиці мають право себе так називати, адже вже змайстрували для військових понад 1,5 тисячі квадратних метрів сітки, які розкладені під Маріуполем, Горлівкою, Дебальцеве, Пісках, у Щасті, Донецькому аеропорту та Пропасном. Засновниця “Бджілок” Ірина Сидоренко розповіла, що замовлення надзвичайно багато і тому трудівниці працють навіть вдома.

 

 

 

 

 

 

 

А ще “бджілки” в’яжуть ось такі рукавички для військових 

 

 

Справжній контраст – музей історії Костянтинівського району та музей «Довкілля» у селі Олександро-Калинове.

 

Якщо ви хочете знову відчути радянський дух, повернутися у країну Леніна та не знаєте хто такі герої «соцтруда», –  ласкаво просимо…

 

 

 


Ще один Ленін…

 

 

 

… а ще такий є

 

Вже за кілька кілометрів у невеличкому селі Олександро-Калинове під відкритим небом працює музей української культури Донеччини. Тут просто неба, люди власними силами відновили хату-мазанку та відтворили у ній побут 18 століття: старовинна піч, вишиті рушники і керамічний посуд, традиційний для української хати куточок з іконою і лампадами, ліжко для дорослих, якому понад сто років, колиска з дерева для новонародженого та солом’яна підлога.

 

Люди зібрали інструменти та речі селянського побуту. Ті відвідувачі, які втомилися від міської метушні можуть залишитися у селі, щоб попити свіжого молока з запашним хлібом та медом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Козачий хор

Співочі красуні разом з українським військовим

 

Дружківка – невеличке місто з привітними людьми та “незайманим” товаришем Леніним. Люди нарешті зрозуміли, що це не війна України проти них і хочуть миру. Проте навіть після ДНРівського рабства продовжують тримати позиції “спостерігачів” і бояться, що раптом “власть” зміниться.

 

Тут ми познайомилися із редактором проукраїнської російськомовної газети “Наша Дружковка”, який потрапив у “розстрільні” списки ДНР. Як це бути у “розстрільні” списки ми розкажемо вже скоро.

 

 

 головний редактор газети “Наша Дружковка”

 

 

Артемістськ зустрів нас величезними чергами людей до відділень банків. Це місто, яке найближче до передової, саме сюди приїжджають люди із контрольованих сепаратистами міста, щоб отримати гроші.

 

Змінивши прапори з ДНРівських та українські, тут далі владарюють ті, хто ще кілька місяців тому за підтримку українських військових були готові здати терористам рідну матір…вони не хочуть України, вони не хочуть Росії, вони хочуть ДНР.

 

Тут світло у кінці тунелю запалюють волонтери.

 

 

 Організація волонтерів, які допомагають українським військовим

 

 

 

Останній блокпост у нашій подорожі, на якому ми познайомилися із чудовими закарпатськими хлопцями та їх “залізним конем”. Вони твердо запевнили, що ворог вже далі не піде, адже українські військові готові стояти до останнього.

 

 

 

“Залізний кінь”