Як святкували Новий Рік на Галичині сто років тому

А коли ж з’явилася новорічна ялинка? Звичай прикрашати деревце був відомий ще у стародавніх греків, проте саме ялинки почали прикрашати стародавні германці, вшановуючи таким чином дух лісу. Першу письмову згадку про ялинку знаходимо в хроніці міста Штрансбурга від 1605 року, де описано, що городяни ставлять ялинку в домівках і прикрашають її кольоровими паперовими квітами, яблуками, цукром. Згодом через Голландію, Чехію, Польщу цей звичай перейшов і до нас.

У Росії новорічне святкування запровадив Петро І наказом 1 січня 1700 року, а до цього Новий рік там відзначали спочатку у березні, а з 1348 року – у вересні. Цікаво, що за цим же наказом мешканці мали прикрасити свої будинки ялинковими гілочками, веселитися і вітати з Новим роком.

Перші новорічні ялинки у Польщі, відтак і в Галичині почали встановлювати в ХІХ ст., перейнявши цей звичай у німецьких переселенців-євангелістів. Проте й до цього часу на Різдво будинки прикрашали ялинковими гілочками. У цьому сенсі більш правильно називати святкову ялинку різдвяною, а не новорічною, адже встановлювали її саме напередодні Різдва. Ялинки прикрашали відповідно до статків. Розглядаючи в музеях надзвичайної краси та витонченості європейські новорічні прикраси, варто пам’ятати, що далеко не всі могли собі дозволити таку розкіш. Навіть родини середнього достатку прикрашали ялинку яблучками, горішками у фользі, саморобними прикрасами з соломи, яєчної шкаралупи, кольорового паперу. Кульки робили навіть із газет, обгортаючи їх фольгою. А вже цукерки чи медівнички – то були найбільш бажані ялинкові прикраси для малечі. Дуже урочисто виглядали свічечки на ялинці. До свічок виготовлялися спеціальні лапки, щоб ялинка не загорілася.

З приходом радянської влади ялинку негайно заборонили як звичай релігійний і буржуазний. Проте пізніше зелену красуню почали розглядати як суто новорічну і про заборону забули.

В українців, до речі, досі зберігся ще один давній звичай: на Різдво замість ялинки (чи й поряд із нею) ставити під образами Дідуха – символ родинного затишку й тепла.

Нагадаємо, що сам Новий рік галицькі поляки та українці святкували у різний час. Новий рік 31 грудня поляки називають Сильвестром – від римського єпископа, який помер в 335 році. Згідно із легендою, святий Сильвестр зловив страшну потвору Левіафана. Коли Левіафан вирветься на волю, тоді, за переказами, і настане кінець світу. Але рік минав, Левіафан не виривався – чому ж не радіти і не святкувати Новий рік!

Українці ж Новий рік традиційно святкували 14 січня, але у містах поступово звикали до дати 31 грудня – 1 січня.

На забавах також, як і сьогодні, популярними були різноманітні хлопавки, якими міські мешканці салютували приходу Нового року. Якщо Різдво вважалося сімейним святом, то на Сильвестра було прийнято ходити в гості, відвідувати ресторації, навіть їздити на святкування в гірські пансіони.

Страви на Сильвестра були подібні до страв різдвяних і подекуди теж пісні. Готувався короп, причому вірили: чим більше лусочок на рибині – тим більше грошей буде в Новому році. Також готували страви з капусти, наприклад, бігос, пекли багато здобного печива, а королем столу був шоколадний торт. В новорічні свята подекуди готували гуску, начинену яблуками.

За католицьким календарем, днем святого Сильвестра відкривався сезон балів і маскарадів, який після 6 січня підхоплювали і галицькі українці. Карнавали щороку вирізнялися оригінальністю, мали певну тематику. У 1928 році, наприклад, карнавал був авіаційно-морський, організований Польським зв’язком залізничників. Цікаво, що список запрошених пань заздалегідь друкувався у газеті “Кур’єр Станіславовський”. Для дітей влаштовували “Боже Древко” – свято, на якому бідні діти отримували подарунки та солодощі, а також “балики костюмовані” для наймолодших.

Новорічну ялинку в центрі міста у міжвоєнний період ще не встановлювали. Першу згадку про головну ялинку міста  у Івано-Франківську, встановлену на майдані біля пошти, знаходимо в газеті “Комсомольський прапор” від 1 січня 1972 року. В замітці сказано, що на Фестивальній площі (з 1975 року – площі Перемоги, тепер – Вічевий майдан) встановлена ялинка з Дідом Морозом, Снігуронькою та казковими героями Піннокіо, Морозком, Котигорошком та ін. До цього часу ялинки на Новий рік прикрашали в міському парку, біля озера, біля шкіл.

Не приходив у міжвоєнний період і Дід Мороз із Снігуронькою, адже Дід Мороз – це лише радянський замінник Святого Миколая. Намагаючись викорінити релігійні та національні традиції, радянські ідеологи вирішили “переписати” їх на атеїстичний комуністичний лад: тільки санкціонований владою Дід Мороз повинен вітати малечу і всіх “будівників комунізму” з новорічним святом. Що ж, галицькій малечі пощастило: один подарунок дітлахи одержували вдома від Миколая, інший, як правило, цукерковий набір – на новорічних святах у школі.

А ось коли почали зустрічати Новий рік з “Шампанським”, точно й не скажеш. Ймовірно, у Радянському Союзі ця традиція почала поширюватися з 1937 року, коли було запроваджено масовий випуск “Совєтського шампанського”. В Галичині ж іще з другої половини ХІХ ст. було прийнято пити шампанське вино у рестораціях при святкуванні Сильвестра.

Проте навіть у радянській пресі можна було знайти далекі від ідеології новорічні статті-поради, до яких варто дослухатись і тепер. Так, у “Прикарпатській правді” від 20 грудня 1970 року читаємо статтю відомої кулінарки Дарії Цвек “На ялинці – гостинці”. У міжвоєнні часи пані Дарія працювала вчителькою в Станиславові й була членом вчительської організації “Взаїмна поміч українського вчительства”. У статті знаходимо справді дизайнерські поради, як прикрасити ялинку, щоб вона стала неповторною. “Особливо гарно виглядає ялинка, прикрашена тільки червоними кульками, прив’язаними до гілок червоними блискучими стрічками. Добре розвішати на ялинці разки червоного намиста, засвітити червоні лампочки… Досить привабливо виглядає ялинка, прикрашена сріблястими шишками. До них пасують білі свічечки і тоненьке павутиння дощику. Срібна зірка зверху доповнить казкове вбрання ялинки”, – читаємо в газеті.

Якщо ж у кімнаті немає багато місця для ялинки, то Дарія Цвек радила прикрасити помешкання кількома смерековими чи ялинковими гілками, які, крім того, не потребують багато прикрас – досить кількох свічечок, медівників і різноколірного дощику.