news-image: Порошенко отримає в опозицію "партію війни"

Безумовно зараз Україні потрібен перепочинок від війни з Росією, щоб не говорили гарячі голови. Більше того, зараз він потрібен і Росії, і Заходу. Так що багатостороннє хитке та неофіційне перемир’я, швидш за все, буде укладено в Нормандії, куди на святкування 70-ти річчя висадки союзних військ запросили і Путіна, і Порошенка. Щодо запрошення Порошенка, то його не можна оцінювати однозначно – з одного боку, це визнання виского статусу України в нинішній міжнародній політиці, а з другого – західні партнери будуть його примушувати до перемир’я з Путіним.

Загалом, умови цього перемир’я відомі – Росія обіцяє припинити підтримку терористів на Сході, а Україна не порушує голосно питання Криму та гарантує Кремлю, що не прагнутиме до НАТО та не рухатиметься дуже швидко в ЄС. І, судячи з усього, у Порошенка немає вибору, хоча, звісно, він може висловити Заходу свої застережнння, але на перепочинок мусить погодитися.

Питання в іншому. На що витратити час цього перемир’я. Вже зараз можна прогнозувати, що в Україні складеться потужна “партія миру”, до якої входитимуть різні елементи – від “п’ятої колони” Кремля у вигляді Новинського, Ахметова, Колеснікова до поміркованих ливтинівців, ударівців та частини представників “Батьківщини”. ЇЇ головними ідеологічними тезами буде: Україна вийшла з війни з Росією, хай цю війну продовжує Захід без нас (правда, “фішка” в тому, що Захід ще раніше нас вийшов з цієї війни), Крим ми не пробачили, але повернемо його, коли Захід виграє війну з Росією, а нам слід займатися розбудовою громадянського суспільства, боротьбою з корупцією, розвитком економіки та вирішенням соціальних проблем і так далі.

При цьому, витрачатися на армію, оборону, спецслужби сильно не треба, бо ж ми й так жебраки. Крім того, не слід дратувати Росію розмовами про НАТО, і взагалі ми вже заплатили Кримом, тож, якщо ми голосно про наші права на нього не говоритимемо, то Путін, у якого своїх зовнішніх та внутрішніх проблем вистачає, нас залишить у спокої, а ми зосередимося на внутрішньому зростанні. Крім того, вони говоритимуть, що не можна рвати економічні зв’язки з Росією, двайте виключимо з економіки політику. Зрештою, це й зрозуміло, бо у багатьох представників “партії миру” є бізнес-інтереси в Росії, а, крім того, й справді Україна дуже економічно зав’язана на північно-східного сусіда.

Натомість, наразі, малочисельна “партія війни”, яку складатимуть Тимошенко, Тягнибок, Ляшко та Гриценко (тут може відбутися і певне тактичне об’єднання, але у випадку двох останніх персонажів можливий і банальний тролінг Тимошенко та Тягнибока, які, за версією “радикала” та “справжнього полковника” є старими обличчями і недостатньо радикальні, щоб бути справжньою “партією війни”) , говоритимуть, що безперечно усі ці реформи потрібні, і перепочинок потрібен, але… він не буде вічним. Путін ніколи не дасть Україні стати нормальною державою, бо це пряма загроза його правлінню. Європейська Україна – це його нічний кошмар. А тому в нас є дуже мало часу, щоб підготуватися до наступного раунду війни з Росією.

А тому цей перепочинок ми маємо використати на розбудову армії, оборони та спецслужб, що передбачає збільшення військового бюджету в рази. І українцям доведеться затягнути паски. До того ж ця партія наполягатиме на згортанні економічних стосунків з ворогом, переорієнтацію економіки куди завгодно тільки не на Росію. І вони стверджуватимуть, що це треба робити, навіть якщо Україна нестиме тимчасові економічні втрати.

Крім того, “партія війни” наполягатиме на тому, що спецслужби мають активно зайнятися і мати собі на “олівці” всіх неблагонадійних, нелояльних до України громадян (мова йде про сумнівні спільноти в соцмережах, козачі та ветеранські організації, військових реконструкторів та товариства з перезахоронення радянських воїнів). Можна вже прогнозувати галас, що, таким чином, Україну хочуть перетворити на поліційну державу, але нагадаємо, звідки, взявся Стрєлков (крім того, що він російський спецслужбіст, він ще й реконструктор) та Болотов (ветеранська організація ВДВ). Між іншим, зараз серед луганських терористів чимало представників історичного товариства “Каскад”, яке до війни займалося “благою справою” – перепохованням невідомих радянських вояків.

Між цими двома партіями – миру та війни – й доведеться балансувати Петру Порошенку, хоча зараз  він схиляється до “голубів”, як і більшість громадян України. Але хто може дати гарантії, що новий раунд війни з Росією не почнеться неочікувано скоро? І коли це станеться на політичному “коні” будуть саме “яструби”.

Повчальна історія. Наприкінці 20-х років Уінстон Черчілль фактично був виключений з активної політики, перетворився на політичного пенсіонера, якого сприймали дещо як божевільного, який з маніакальною настирливістю критикував владу за загравання з Німеччиною і радив готуватися до війни. Британія хотіла миру і не хотіла чути Черчілля. В травні 1940 року, коли війська Вермахту вже крокували Бельгією та Францією, а над Британією нависла загроза вторгнення сер Уінстон Черчілль став прем’єр-міністром.