ros_zmi

Недалеко від центра – кафе, столики й стільці з якого винесені й на вулицю. Я замовляю філіжанку кави і виходжу на свіже повітря. Лише примостився за хиткий столик надворі, як почув розмову. Вірніше, це був майже монолог. За столом навпроти сиділа здоровезна пані років так під 60 і кілограмів під 120 та доволі голосно говорила до співрозмовниці: «Степанівна, я тобі кажу – як шутер нагрузили повний «КамАЗ» солдатських трупів і повезли на Росію. А там одні хлопці молоді – і в кожного є мама чи жінка… Комітет солдатських матерів уже написав до Путіна… Степанівна, як шутер загрузили в машину! Це руських… А наших тоже грузять, лише нам не показують, а бойовики їх закопують у котловани і бульдозером засипають! Це ж Степанівна, чиясь мати не дочекається сина і не буде навіть знати, де він…»

Степанівна, яка чи то працювала в цьому ж кафе прибиральницею, чи просто присіла перепочити на сусідній стілець, лише мовчки кивала і спантеличено підтакувала. Її співрозмовниця продовжувала вже на повний голос: «Треба нашим матерям і жінкам перекривати дороги… блокувати воєнкомати… забирати своїх дітей з того Донбасу додому… робити кінець тій війні…»

Навколо зупинилося декілька перехожих, котрі разом з небагатьма відвідувачами кафе слухали той «крик душі» старшої жінки. І коли звідкілясь вигулькнули двоє міліціонерів і запропонували тій пані пройти з ними – люди почали обурюватися: «За що жінку берете?! У неї, може, хтось – чи син чи онук – служить там! У нас що, вже як в Росії, вже свободи слова нема? Ніц казати не можна?»

Двоє не дуже товстих міліціонерів ніяк не могли втримати за руки цю дуже повну паню, яка забула навіть про свій пакет біля стільця, так хотіла вирватися. Але під’їхало легкове авто, з якого вистрибнув офіцер у цивільному і допоміг надягнути на бідолашну затриману наручники. Він показав присутнім своє посвідчення, після чого назвав прізвище ім’я та по батькові затриманої жінки. Сказав також, що вона рецидивістка – була вже тричі судимою. Останній раз відбувала покарання за продаж наркотиків.

Правоохоронець закликав громадян бути уважними – сьогодні російські диверсанти знаходять і наймають місцеві «кадри»: їх використовують для підривної роботи серед населення, деморалізації духу українців тощо. Це люди не лише з кримінального середовища, це роблять не обов’язково за гроші – через дурість теж.

Пам’ятаєте про численні повідомлення жителів сіл про знахідки парашутів і армійського спорядження у період перед президентськими виборами?! З усієї області надходили такі сигнали. Ви що думаєте: російські диверсанти вирішили прогулятися Прикарпаттям, щоб помилуватися лісами, горами і ріками? Чи просто влаштували собі екстремальне повернення додому у такий туристичний спосіб?

Впевнений – ні! Усі вони тут, посеред нас, і роблять свою чорну справу.

У важкий час – будьмо пильними і сильними! Про підозрілих людей чи дивні події – одразу повідомляйте правоохоронців, міліцію, СБУ тощо. Якщо ситуація вимагає нагальних дій – організовуйте громадськість для затримання провокаторів і диверсантів, недопущення диверсій та інших злочинів.

Разом – ми народ. Окремо – купка переляканих людей.

Михайло КУЧЕРАК, газета “Дзвони Підгір’я”