Наталія Гузак не дає вмерти справі батька — візитівці Гуцульщини. ФОТО

У бабусиному фартусі та капцях, прабабусиній попружці, яка передається у спадок від матері до дочки, з батьковими рисами та сонячним серцем зустрічає туристів новий екскурсовод музею етнографії, побуту та народних інструментів Романа Кумлика.

У 13 років вона сказала, що більше не візьме до рук скрипку, а зараз наполегливо розучує все нові і нові мелодії на скрипці, цимбалах, дримбі, сопілці, волинці, телинці, лірі, на зозулі (кукарині). Наталія Гузак — лікар за фахом, повернувшись до музики, довершує творчість тата — не дає вмерти музеєві, що є візитівкою Гуцульщини, інформує verchovyna.at.ua.

Тут, як і раніше, розповіді про побут гуцулів, які мережить гра на різних інструментах, співанки –— і все подається із тонким гумором Кумлика. Вона, коли жартує, навіть усміхається, як тато. От тільки екскурсія починається по-іншому – Наталія розповідає про батька, котрий відійшов у інші світи, а перед тим виклав у музеї усі свої нагороди, чого досі не робив. “Так, аби ти потім не шукала”, — відповів дочці, наче передчуваючи, що покине цей світ і що саме Наталя продовжить його справу.

— У шість років тато навчив мене басувати, потім — на цимбалі. Знала першу, другу, третю до співання, — згадує Наталія Гузак про перші доторки до музичного мистецтва. А потім була музична школа і відчуття, що музики забагато, і був протест та розлука зі скрипкою, яку знову взяла до рук після татової смерті.

Спочатку інструмент не піддавався. Плакала, але поступово згадувала вивчене в музшколі, допомагав і допомагає друг тата і музикант Іван Іванович Семенюк: учить нових мелодій на скрипці, гри на сопілці, яка одразу не піддавалася. На очах Наталі з’явилися сльози, вона підійшла до портрету тата й мовила: “Невже, тату, я така бездарна?”, — а потім узяла до рук сопілку і їй підкорилася ота капризна нота “ля”. Тепер вона вже награє чотири мелодії на сопілці. З кожним днем Наталя вдосконалюється у грі на різних інструментах і відчуває — у всьому допомагає тато.

— Тепер я маю улюблену справу, крім роботи. Завжди мріяла мати хобі, — каже молода жінка. Вона мріє зіграти з “татовими хлопцями” — музикантами капели ”Черемош”, видати книжку його співанок і щоб маленький синочок Олежик, який щораз більше нагадує дідуся, теж торкнувся музичного мистецтва.