Останньому виповнилося лише 25 років. Він був наймолодшим серед загиблих, та й в родині – наймолодшим з трьох братів, передає Укрінформ.

 

Старші, Ігор та Василь, стоять біля труни Віктора у безмежному горі. Про нього розповідають один наперед другого, у кожному слові – нестерпний біль.

 

– Коли востаннє спілкувалися з братом?

 

– За півгодини до трагедії… Після того, як розформували їхній спецпідрозділ “Беркут”, Віктор та інші бійці продовжили службу. Їх відправили на Донеччину. Я казав йому: “Вітя, не їдь”. А він все відповідав: “А хто, як не я. Чи ти хочеш, аби зелені чоловічки були на Івано-Франківщині? Хто, як не ми, їх зупинять?” Оце й була його відповідь.

 

5 червня він уже мав бути вдома. Дуже хотів повернутись до рідних. Казав, що там було надзвичайно важко. Щодня бої, хлопці гинули на очах. Він захищав вишку в самому Слов’янську. В останній день їх шестеро у вертольоті супроводжували генерала. З Харкова мали повернутись додому. Усі загинули.

 

Він планував одружитись. Казав, коли буде спокій в державі, тоді й весілля відгуляють. Дівчина його тут теж плаче.

 

– Щось розповідав про службу на Донеччині?

 

– Забезпечення було поганим. Тижнями не було води, траплялося й так, що пили з калюжі, нормальну їжу приносили лише тамтешні жителі. Найгірше, що їх підставили. Свої ж. Здали інформацію, коли мав вилетіти генерал. Продали за гроші. Якщо цих щурів і зрадників влада не зможе побороти, війну не виграти. Ця війна – якась політична. Я не розумію, як через кордон може щодня проходити по 80 озброєних людей. Де танки, генерали, стратегія, БТРи? За цих два місяці можна було фізично вивезти усіх людей зі Слов’янська і навести там порядок, врешті-решт. Чому цього досі немає?

 

Я, як брат полеглого, колишній працівник міліції, вимагаю службового розслідування саме цього випадку! Розумію, буває снайперська куля, а тут, думаю, не обійшлося без здачі інформації. Після 20 років роботи у карному розшуку я вимагаю розслідування цієї трагедії. Нагадаємо, 29 травня у Слов’янську, в районі гори Карачун, бойовики збили український гелікоптер з військовими на борту, які прямували для проведення ротації. Тоді загинули 13 військових. Серед них – шестеро правоохоронців з Прикарпаття.

 

Останки Петра Остап’юка досі не можуть доправити додому. Правоохоронці розповідають, що в Донецькому аеропорту досі тривають бої, сепаратисти не дозволяють піднятись у небо жодному вертольоту.