news-image: Донбас — це Україна
 13 сміливців у зоні АТО
Прес-тур відбувався 4—6 вересня. Саме в цей час обстановка в зоні АТО загострилась, адже існував ризик, що російські війська спробують розвинути вторгнення в Україну. Тривожна ситуація негативно вплинула на бажання представників преси їхати в Донецьку область. Організатори розраховували залучити для участі в прес-турі 35 журналістів з різних регіонів, переважно із Західної України. В результаті на місце збору до Харкова приїхало лише 13, причому самі чоловіки.

Як розповів начальник відділу прес-служби Донецької облдержадміністрації Ілля Суздалєв, у більшості редакцій, з якими йому довелося контактувати, пояснили свою відмову від участі в прес-турі тим, що не можуть ризикувати своїми людьми. Тож, крім кореспондента «Галичини», в прес-турі взяли участь четверо журналістів з Волині, а також представники Вінницької, Сумської, Чернігівської та Харківської областей. Вже на території Донецької області до нас долучились двоє донецьких журналістів та представники прес-служби УМВС у Донецькій області.

Фотографувати заборонено

Подорож до Донецької області розпочалась із Харкова в автобусі з написом «Нерегулярні перевезення» в напрямку міста Ізюма. Шлях до Ізюма ми подолали без пригод. Для автолюбителів Прикарпаття повідомимо, що якість дорожнього полотна на Харківщині та Донеччині набагато краща, ніж у нашій області. Незважаючи на те, що цими шляхами регулярно пересувається важка військова техніка, в тому числі й танки, дороги залишаються придатними для комфортного проїзду.

Перша пригода чекала нас на виїзді з Ізюма. Саме тут ми побачили першу військову техніку і перший блокпост українських сил. Звісно ж, у багатьох журналістів одразу спрацював професійний інстинкт, і ми почали фотографувати з вікон під час руху автобуса. За якийсь кілометр від першого блокпоста нас наздогнав автомобіль ДАі, з якого вийшли двоє «беркутівців» у повному спорядженні з автоматами. Вони вивели з автобуса нашого колегу з Волині, який знімав блокпост через вітрове скло автобуса, і його помітили правоохоронці. «Беркутівці» планували забрати журналіста в СБУ, щоб там з’ясувати, для чого він фотографував позиції Збройних сил України. Аргументи про те, що їдуть українські журналісти, які не планують передавати фотоматеріали сепаратистам, на правоохоронців не діяли. Врешті-решт через 10 хвилин дискусій журналіст таки повернувся в автобус, і ми продовжили рух у повному складі. Переживши неприємний інцидент, зрозуміли, що потрапили на територію, де діють особливі правила, які дещо обмежують типовий обсяг прав громадян.

Святогірськ — центр прийому переселенців

Нашим пунктом призначення було місто Святогірськ на півночі Донеччини, в 200 кілометрах від Харкова. Святогірськ — це невеличке курортне містечко з населенням близько 5 тис. жителів, з усіх боків оточене сосновими лісами. Головними принадами міста є Свято-Успенська Святогірська лавра, а також кілька десятків пансіонатів, санаторіїв та дитячих таборів. У контексті бойових дій на Донбасі Святогірськ став центром прийому внутрішніх переселенців. Через наплив людей із районів, де ведуться бойові дії, населення Святогірська збільшилось учетверо. Власне, тема переселенців стала центральною першого дня прес-туру на Донеччину.

Спочатку журналістам показали Святогірську загальноосвітню школу. Як розповів її директор Микола Падалка, в школі навчається 243 учні, але через масовий приїзд переселенців тут здобуватимуть знання ще 257 дітей. За його словами, в школі довелося запровадити двозмінне навчання, та попри деякі труднощі навчальний рік успішно розпочався.

Переселенці повертаються в зону бойових дій

Проблеми з розміщенням внутрішніх переселенців журналістам прокоментувала Тетяна Божко, секретар Святогірської міської ради:
— Святогірськ приймає вже другу хвилю переселенців, які вимушені залишити свої домівки через бойові дії, що ведуться в зоні АТО. Перша хвиля біженців приїжджала зі Слов’янська і Краматорська. Друга розпочалась із 15 липня і триває дотепер. Це переселенці з Горлівки, Авдіївки, Донецька, Харцизька та інших великих і малих міст та сіл Донбасу. Міська рада веде реєстрацію таких людей, щоб знати точну їх кількість. На початок вересня число переселенців перевищило вісім тисяч людей, з них 2,5 тисячі — діти. Що робить влада у Святогірську? Насамперед безплатно розселяє людей, які звернулись по допомогу. 44 бази відпочинку та дитячі табори ми заселили переселенцями. Частина людей самостійно зняла житло в приватному секторі, таких — майже чотири тисячі. Також ми допомагаємо людям продуктами харчування, працюємо з благодійними фондами зі всієї України, які відгукуються і привозять нам гуманітарну допомогу.

У Свято-Успенській Святогірській лаврі сьогодні проживає понад 700 осіб. Церква віддала для переселенців свій гуртожиток для паломників, їх годують тричі на день. Ми організували шість пунктів харчування, де близько тисячі людей отримують гарячі обіди. Звісно, є й труднощі, особливо з теплим одягом. Ми не думали, що це так надовго затягнеться. Місто розраховане на літнє оздоровлення, бази й табори пристосовані для сезонного проживання, там немає опалення. Тому частина людей нині повертається, десь по
100-200 осіб щоденно виїжджають у ту саму Горлівку під кулі.

Ахметов — і далі герой Донбасу

Журналістів привезли в табір «Донецький орльонок», де організували гуртову базу для збирання гуманітарної допомоги від фонду Ріната Ахметова «Допоможемо». Зазначимо, що переселенці, з якими нам довелося спілкуватись, позитивно відгукуються про донецького мільярдера, якого донедавна вважали господарем Донбасу. Він надає продуктові, гігієнічні та медичні набори для переселенців. Активно працюють і політики від Партії регіонів, зокрема ми почули про допомогу з боку Бориса Колєснікова, а також Наталії Королевської. існує ймовірність, що вибори до Верховної Ради на півночі області відбудуться, тому потенційні мажоритарники активізували свою діяльність. Вислухавши порцію позитиву про Ахметова, один із волинських колег відзначив парадоксальність ситуації. Людина, яка могла зупинити конфлікт на початковій стадії, але не зробила цього, все одно залишається героєм для місцевого населення.

Кожен захищає своє

Далі наш маршрут пролягав через кілька санаторіїв, у яких компактно розмістили переселенців. На побутових умовах акцентувати увагу не будемо, тим більше, що самі люди задоволені як кімнатами, так і харчуванням. Представників преси більшою мірою цікавила можливість прямого спілкування з людьми, які залишили зону бойових дій. Переселенці неохоче йшли на контакт: хтось соромиться свого статусу, а дехто розумів, що доведеться відповідати на неприємні запитання. і все ж, побачивши групу жінок з дітьми біля входу в один із пансіонатів, ми пішли знайомитись. На запитання, хто винен у цій ситуації, жінки-переселенки відповіли, що «винні всі». Мовляв, одразу треба було якось домовлятись, щоб не допустити цього військового конфлікту. Людей обурив той факт, що Президент Петро Порошенко урочисто відправив військову техніку з параду в Києві «вбивати мирних громадян Донбасу». На зауваження журналістів, що колона відправлялась проти озброєних бойовиків, переселенці заявили, що все одно від цього гинуть мирні жителі. Вони вважають, що українська армія не здатна відрізнити бойовиків від мирних людей, якщо летять снаряди на їхні поселення. Люди переконані, що «ДНРівці» не можуть стріляти у власні будинки, а відтак в обстрілах винна українська армія. Одна з жінок твердила, що все почалось з Майдану. «Київ не може заспокоїтись, що Донбас може відділитися. От і все. Народ це розуміє, це не потрібно нікому пояснювати. Дуже багато людей йшло на референдум, набагато більше, ніж на вибори. Але ніхто не хотів війни. Йшли на референдум за Донбас у складі України. Ну і ще питання були. От ми всі російською мовою розмовляємо. Ми ніколи не думали, що в ХХI столітті буде таке. Найголовніше, щоб склали зброю, не стріляли і домовлялись», — сказала переселенка з Горлівки. На пряме запитання, чи хочуть вони жити в Україні, переселенці відповіли, що хочуть жити в мирі, трохи подумали і додали, що в Україні, але не такою ціною. Тут же інша жінка зазначила, що жити, як раніше, уже не вийде, адже загинуло дуже багато людей, в тому числі й дітей. «Ніхто не пробачить того, що відбулося», — зазначила жінка. Переселенці закликали Президента Петра Порошенка скласти зброю і розпочати переговори. «І щоб усе це було чесно і правдиво, бо кожен захищає свої інтереси», — підсумувала переселенка. Ця розмова відбулася 4 вересня, а вже 5 вересня стало відомо про перемир’я, на яке погодилась українська влада.

Мир будь-якою ціною

В іншому санаторії ми поспілкувались із представниками багатодітної сім’ї. Пропонуємо думку жінки, яка проживає в пансіонаті шахти імені Засядька: «Всі сторони винні, з кожного боку перегнули палицю. Якщо б ми знали, чим закінчиться цей референдум, ніхто б на нього не пішов. Потрібно шукати компроміс. Йти на поступки кожній стороні. Кожна людина має право на свою точку зору. Людей на Майдані чомусь зрозуміли, а нас не хочуть почути». Після цієї фрази в автора статті виник внутрішній протест. Віктор Янукович, який на виборах 2010 року обіцяв «почути кожного», в результаті розстрілу Героїв Небесної Сотні почув лише заклик «майданівця» Володимира Парасюка взятись за зброю і накивав п’ятами до Росії, прихопивши з собою кілька «КамАЗів» з готівкою та антикваріатом. Але вступати в дискусії з донеччанами не входило в наші плани. Спілкування показало, що переселенці оперують аргументами, які постачає їм російське телебачення. З другого боку, путінська пропаганда потрапляє  в прагнення жителів Донбасу встановити благодатний мирний ррунт будь-якою ціною. Російський лідер вводить сотні танків на територію Донбасу і при цьому в очах цих людей він — миротворець. Такі реалії українсько-російської гібридної війни ХХI століття.

Половина школярів Донеччини не розпочала навчання

Наприкінці першого дня відбулася прес-конференція з Тамарою Лук’янчук, заступником голови Донецької облдержадміністрації, яка веде питання освіти, молоді, спорту, дітей. Чиновниця повідомила чимало цікавого про старт навчального року, ситуацію з вищою школою та нові порядки уряду «ДНР»:
— Адміністрація продовжує працювати, незважаючи на те, що 6 квітня будівля ОДА була захоплена. Новий навчальний рік у Донецькій області розпочався приблизно в половині загальноосвітніх навчальних закладів. Навчання не розпочалось на тих територіях, де ведуться бойові дії, а також у тих населених пунктах, які контролює так звана «ДНР». Місто Торез також збиралось розпочати навчання, але представники «ДНР» заборонили це робити, оскільки, за їхніми словами, в «Донецькій народній республіці» навчальний рік розпочнеться 1 жовтня.  Як свідчить статистика, в 547 школах, які розпочали роботу, приступили до занять 155 тис. учнів. Це 45% очікуваної кількості учнів. За умови мирного часу до школи мали піти близько 340 тисяч учнів.
Це 1 вересня було і радісним і сумним одночасно. Я була на відкритті навчального року в Богородичній школі (село поблизу Святогірська. — Авт.). Коли заграли гімн, побачила, як багато дорослих плакало. Я розуміла їхні сльози. В цей час більшість батьків зрозуміла, яке це щастя — мати можливість повести 1 вересня дитину до школи. На жаль, обстановка в області не поліпшується. Пішла нова хвиля тривог, яка відкидає назад наші сподівання на початок звичного життя. Як ці діти, які пішли не в свої школи, будуть далі вчитися? Де вони будуть жити в зимовий період? На це в нас поки що немає відповідей, хоча ми шукаємо скрізь можливості.
У вищій школі навчальний рік не розпочався. У вересні мали відбуватися вступні іспити для тих дітей, які не змогли пройти ЗНО влітку. Але в обстановці, яка сьогодні є в Донецьку, приймати іспити там небезпечно. Активізувались і «ДНРівці», які вважають себе хазяями області, видали наказ про перепідпорядкування собі вищих навчальних закладів. Зрозуміло, немає жодних юридичних або законних підстав для цього, але люди розмовляють з позиції сили та зброї. Тому як буде організовано роботу вищих навчальних закладів, сказати важко.
У Донецьку не було оголошено обов’язкової евакуації, щоб люди знали, куди їм поїхати. У багатьох на руках були батьки похилого віку, хворі, яких не можна було транспортувати. Сьогодні для тих, хто виїхав, є небезпека того, що вони не зможуть навіть повернутися додому за своїми речами, бо в їхніх квартирах вже можуть жити інші люди. «ДНР» оголосила для всіх, що міліція, держслужбовці, лікарі, викладачі, вчителі, які покинули міста, — це вороги, і їхню всю власність буде приватизовано «Донецькою народною республікою».

Визволений Слов’янськ

Другого дня прес-туру журналісти відвідали міста, які багато в чому стали символами повстання, — Слов’янськ та Краматорськ. Спочатку ми завітали до Семенівської загальноосвітньої школи в передмісті Слов’янська. Цю школу показали чи не всі провідні телеканали країни, адже після обстрілів її відновили в рекордно короткі терміни завдяки фінансовій допомозі Ощадбанку. До військових дій школу не ремонтували кілька десятків років, тому, як-то кажуть, немає поганого, щоб не вийшло на добре. Ще нас вразила карта на стіні першого поверху школи, де зображені Герої України, серед яких — Степан Бандера і Данило Галицький. Такий факт сприймається символічно, враховуючи, що кілька місяців тому тут була база «ополченців».
Після отримання позитивних вражень від оновленої школи нас повезли на руїни психіатричної лікарні. На достатньо великій території повністю знищено кілька десятків корпусів медичного закладу. Нас попередили, щоб не заходили всередину будівель, а також не залишали асфальтовані доріжки, адже попри проведене розмінування гарантій, що десь не притаїлась розтяжка бойовиків, ніхто не дає. Довго описувати побачене не будемо, скажемо лише, що враження таке, ніби прогулюєшся зруйнованим містом, де можна побачити лише собак. Мимоволі виникає асоціація з Чорнобилем.
Селище Семенівка постраждало від бойових дій чи не найбільше. Саме тут ми побачили кілька десятків зруйнованих приватних будинків. За офіційними даними, лише в цьому селищі повністю зруйновано 43 будинки, частково — 221. Їх відновлюють самі жителі, державної підтримки поки що не виділено.
В обідню пору ми потрапили до Слов’янська. Він зовсім не такий, як змальовує наша уява типові міста Донбасу. Слов’янськ, як і Святогірськ, — курортне місто. Тут немає шахт чи великих промислових підприємств. Донедавна його візитівкою був завод з виробництва кераміки, але кілька років тому він припинив виробляти продукцію. За офіційними даними, в місті 38 будинків, які отримали значні пошкодження. Найбільше постраждав будинок у центрі — залишились руїни від житлового під’їзду. Загалом думка про те, що Слов’янськ тотально зруйнований, не відповідає дійсності. В більшості випадків йдеться про незначні пошкодження фасадів будинків або про вибиті вікна. Однак є будинки, що потребують масштабної реконструкції, яку неможливо провести без допомоги центральної влади. Як повідомила чиновниця місцевого управління ЖКГ, якщо спочатку вартість відновлення міста оцінювали в 1,5 млрд. гривень, то тепер просять у Києва бодай 70 млн. гривень.

Краматорськ відновили після бойових дій

Зі Слов’янська вирушаємо до Краматорська тією самою дорогою, якою банда Стрєлкова-Гіркіна залишала місто. і хоч від часу тих події минуло більше двох місяців, досі біля траси лежить відбита башта бронетехніки сепаратистів, а також днище танка разом з «гусеницями». Проїхавши блокпост Української армії, потрапляємо до Краматорська. Це місто набагато менше постраждало від бойових дій. Як розповів нам заступник міського голови Краматорська Андрій Панков, більшість пошкоджень уже усунуто завдяки виділеному фінансуванню з місцевого бюджету, а також за допомогою Новокраматорського машинобудівного заводу. Загалом на відновлення витратили 14 млн. гривень, 6 із яких надав промисловий гігант. Краматорськ постав перед нами дуже охайним містом з розвинутою інфраструктурою і заможним населенням. Вищезгаданий завод є одним з найбільших в Україні підприємств важкого машинобудування. Люди, які тут працювали до бойових дій, отримували стабільну зарплату. Зрештою, підприємство не пошкоджене і за умови миру здатне відновити виробництво.

Причини повстання —
не в бідності

Окремі аналітики, говорячи про причини повстання на Донбасі, називали соціально-економічні фактори. На наш погляд Слов’янськ і Краматорськ повстали не тому, що рівень життя в цих містах був низьким. Ні економічні обставини, ні екологічна обстановка тут не могли стати причиною такого різкого незадоволення київською владою. В обох визволених містах ми побачили білборди, де на синьо-жовтому фоні написали «Спасибо украинской армии за освобождение Славянска/Краматорска». В Слов’янську білборди заляпали червоною фарбою, яка символізує кров. У Краматорську білборди не пошкоджені. Цей факт, а також інші суб’єктивні враження дозволили нам припустити, що Краматорськ — більш проукраїнське місто.
Після відвідин Краматорська ми знову повернулись до Слов’янська. Цього разу відвідали відому площу перед міською адміністрацією. В її центрі — пам’ятник Леніну з синьо-жовтим галстуком на шиї, лавочки по периметру площі також пофарбовано в кольори національного прапора. Жителі Слов’янська насолоджувались сонячною погодою: на двох дитячих майданчиках біля будівлі міської ради бавились діти. В глибині площі люди відпочивали в літньому кафе біля працюючого фонтану. Єдине, що нагадувало про війну, — чотири працівники спецпідрозділу МВС у бронежилетах та з автоматами на охороні громадського порядку.

У «ДНР» пенсії та соціальні виплати не виплачують
У Слов’янську ми зустрілись з Оленою Петряєвою, заступником голови Донецької облдержадміністрації, яка веде питання соціального захисту та медичного забезпечення. Вона розповіла про проблеми з соціальними виплатами та медичним забезпеченням населення області:
— Почну з найактуальнішої теми — виплат. У нас є адміністративно-територіальні одиниці, які перебувають під українською владою, і ті, де править «ДНР». Згідно з рішенням уряду, казначейства були заблоковані в містах, що перебувають під контролем «ДНР», і соціальні виплати там не проходять. Приміром, у Сніжному вони припинились у червні, в інших містах — у липні-серпні. Стосовно пенсій — вони виплачені за серпень у повному обсязі, за винятком 14 адміністративних одиниць як поштою, так і через банки. В містах, які контролює «ДНР», є проблеми з виплатою через банки, з поштою справи ще гірші, бо робота поштарів ускладнена. Що стосується соціальних виплат — соцдопомогу малозабезпеченим сім’ям, інвалідам, кошти за програмою «гроші ходять за дитиною» в районах, які контролює українська влада, за серпень виплачено. В містах, які контролює «ДНР», виплати не пройшли.
Стосовно медичної допомоги діє той самий принцип — казначейство заблоковане. В медичних закладах, які розташовані в Донецьку, заробітну плату не виплачують уже два місяці. Є проблеми в проплаті вартості медикаментів, продуктів харчування, і це негативно позначається на якості надання медичних послуг. Незважаючи на бойові дії, люди хворіють, жінки народжують, а надати кваліфіковану допомогу в умовах неплатежів бюджетникам дуже важко. Не фінансують державні медичні програми, ми також не отримали бланки медичних листів, тому перейшли вже на довідки. Є проблеми з доставкою наркотичних препаратів.
Значну увагу приділяємо роботі з переселенцями. Північний регіон взяв на себе велику кількість переселенців. Близько 100 тисяч людей приїхали до Слов’янська, Краматорська, Дружківки, Костянтинівки, Красного Лимана, Святогірська.
Складностей багато, бо працює паралельна структура. З «міністерством охорони здоров’я «ДНР» у департаменту охорони здоров’я облдержадміністрації контакт не відбувся. Розкол системи не дозволить поліпшити якість діагностичного процесу, і пацієнти від цього, звісно, не виграють.
У Донецьку та на Донбасі йде справжня повномасштабна війна. і хто б як це не називав — АТО, військові дії — тут іде війна зі всіма атрибутами війни. Зі зрадою, з героїзмом, зі смертями і пораненнями. Жоден регіон України не був готовий до таких подій. Тому я пропоную вчитися на нашому досвіді. Розробляйте положення про військові госпіталі, про алгоритм дій в умовах воєнного стану. Сьогодні в нашій країні нема статусу переселенця, у нас нема розуміння, що таке біженці, у нас багато чого немає. Я багато чую з Києва: «А вам так і треба, ви дуже добре жили, ви похвалялись тим, що Янукович з Донбасу». Ставлення має бути таким: це горе і проблема всієї України. Нема кордону з Донецькою областю, тут поряд Харків, Запоріжжя, Дніпропетровськ, і ніхто не знає, куди цей процес піде далі. Тому потрібно об’єднати зусилля, всім разом працювати на те, щоб Україна залишилась єдиною і неподільною. У нас дуже багато проблем, непорозумінь, але до війни ніхто не був готовий.

«Мирні люди» з автоматами
Третього дня прес-туру ми вирушили до Красного Лимана,  невеликого містечка з населенням 35 тис. жителів. Багатоповерхових будинків тут небагато, люди здебільшого живуть у приватному секторі. З усіх боків місто оточене сосновими лісами, тому вибивати бойовиків з цього населеного пункту було особливо складно. Тим більше, що місцеве населення активно підтримало «ДНР», зокрема на референдум прийшло 90% жителів. Парадокс ситуації полягає ще й у тому, що в місті значна частина населення є україномовною. Зокрема, кілька місцевих спілкувались з нами українською. Як бачимо, фактор мови не завжди є ознакою проукраїнського ставлення жителів.
У Красному Лимані ми відвідали зруйнований приватний будинок, який належав Ользі Каменюк — бухгалтеру міського відділу освіти. Житлова будівля розміром 6 на 7 метрів була зруйнована прямим попаданням артилерійського снаряда. Сама постраждала показала боєприпас, який знищив її будинок, журналістам. На запитання, хто і звідки стріляв, а головне, навіщо стріляти в її будинок, який розміщений у приватному секторі і не являє собою жодного військового інтересу, жінка відповіла, що не знає. Це типова ситуація, коли місцеві нічого не розповідають про ті події. Запитуємо, чи були в місті озброєні сепаратисти. Відповідає, що бачила лише «мирних громадян», але визнає, що ходили вони з автоматами. Така відповідь не задовольнила нашу колегу з Донеччини, яка нагадала жінці про ситуацію з керівником управління освіти Красного Лимана. Чоловіка взяли в полон «ДНРівці» й півтора місяці змушували рити окопи. Після цього відпустили. Але про такі факти діяльності «мирних жителів» жінка розповідати не стала. Навряд чи її можна засуджувати за це. У журналістів склалося враження, що населення Красного Лимана і досі боїться говорити про ті події. Люди не знають, як розвиватимуться події і чи не повернуться представники «ДНР» в їхнє місто. Враховуючи умови мирного перемир’я, підписаного в Мінську, така перспектива є достатньо реальною.

«Укрзалізниця» відновлює інфраструктуру
У рамках відвідання Красного Лимана нам показали два об’єкти «Укрзалізниці». Це станція Брусин, де зусиллями залізничників відбудовують приміщення вокзалу, а також залізнична лікарня, яка постраждала від обстрілів, але вже повністю відновлена і виглядає як нова. В лікарні поговорили з одним із керівників медичною закладу. Жінка зазначила, що на момент обстрілу в лікарні перебували лише мирні жителі, від отриманих поранень загинув хірург цього медичного закладу. В офіційних релізах відповідальність за обстріл лікарні покладають на терористів «ДНР», однак місцеві жителі не коментують, хто обстрілював лікарню.
По дорозі на станцію Брусин ми відвідали два об’єкти, які не входили до офіційної програми, але варті того, щоб про них розповісти. Перший — це роздоріжжя між Красним Лиманом та селом Закотним, де був потужний блокпост «ДНРівців». За неофіційними даними, тут поховано багато загиблих бійців «ДНР». Достеменно не відомо, хто тут загинув, однак на сепаратистських сайтах ми знайшли повідомлення, що тут діяли загони чеченців та козаків. Як би там не було, але могили поки що ніхто не чіпає, адже є інформація, що поховання можуть бути замінованими. Українська армія через брак часу не стала розміновувати цю територію. Трохи далі по дорозі, яка заходить глибоко в ліс, під’їжджаємо до готельно-розважального комплексу «Царицино». Тут на березі озера депутат Донецької обласної ради від Партії регіонів Петро Цимідан звів розкішний за тутешніми мірками дерев’яний готельний комплекс. Будівлі його нині повністю зруйновано. Причина проста: тут розміщувалася база бойовиків «ДНР», яку ліквідовували авіаударом та артобстрілом українських сил. За інформацією, яку ми знайшли в інтернеті, поряд із комплексом є ще одне поховання, але місцеві не стали нам його показувати. Побачивши журналістів, охоронець одразу наказав представникам преси забиратися геть. З другого боку, гуляти лісами поблизу Красного Лимана та Ямполя справді небезпечно. Можна підірватися на одній із розтяжок, яку залишили бойовики «ДНР».

Приємні спогади
Говорячи про поїздку на північ Донеччини, хочеться розповісти і про позитивні моменти, які порадували. Вразила красою Свято-Успенська Святогірська лавра. Отців УПЦ МП, які контролюють святиню, неодноразово звинувачували у співпраці із сепаратистами, але вони це заперечують. На територію лаври ми потрапити не змогли, адже для цього необхідний дозвіл намісника, який в той час перебував на синоді за кордоном. Попри все територію лаври й досі охороняють «козаки». Хочеться вірити, що ці «козаки» не мають нічого спільного із сепаратистами, хоча вони й одягнені в схожі однострої.
Приємні спогади залишаться і від проживання в санаторно-оздоровчому комплексі «Перлина Донеччини». У цьому закладі, який зорієнтований на відпочинок дітей, схоже, вирішили перевершити славнозвісний «Артек». Автор цих рядків не бачив дитячих оздоровниць, в яких було б стільки різноманітних атракцій. Привернула увагу одна: відтворений український дворик з хатою, піччю, криницею та іншими національними атрибутами. Дивлячись на це, ловиш себе на думці: яка «ДНР» може бути в цьому краї?

Що робити з Донбасом?
Сьогодні розгорнулась широка суспільна дискусія щодо долі Донецької та Луганської областей. Звісно, шлях їх реінтеграції  до складу України є найскладнішим, а тому ця ідея не  особливо популярна. Однак, подорожуючи північними районами Донецької області, ми зустріли немало людей, які хочуть жити в єдиній Україні. Атмосфера, що тут панує, не дозволяє цим людям відверто висловлювати свою громадянську позицію. Бути проукраїнським на цій території означає піддавати себе та своїх близьких постійному ризику. Правду кажуть, що справжні українські націоналісти живуть на Донбасі, і ми побачили таких людей. Звісно, їх меншість, але активних громадян, які готові дією відстоювати Україну, небагато і в нашій області, тому це не аргумент, що потрібно від них відмовитись. Українські бійці, які захищають країну на блокпосту в Дебальцевому, точно знають, що вони не здадуться. Волонтери з Артемівська, які самотужки забезпечують бійців української частини всім необхідним, вірять, що роблять правильну справу.