2

Наталю, по-перше, вітаю тебе з перемогою в конкурсі та з тим, що ти, мабуть, перша українська дизайнерка, виріб якої вдягала коли-небудь дружина Президента США. Про тебе мало що відомо широкому загалу, лише що ти родом з Тернополя. Розкажи про себе.

Люди мене, звісно, не знають, оскільки я ще й досі студентка Fashion Institute of Technology в Нью-Йорку. Я приїхала в сюди дев’ять років тому і завжди мріяла поступити в цей інститут, тому що в нього дуже хороша репутація, і він вважається одним з найкращих інститутів моди у світі. Так склалось життя, що я туди потрапила через сім років після мого приїзду в Америку і тільки цієї весни закінчила свою дворічну програму Associates Degree, зараз почала навчатися на програмі бакалавра.

А яка твоя спеціалізація?

Fashion Design Sportswear.

А де ти в Тернополі навчалася?

У Національному Педагогічному Університеті міста Тернополя, на факультеті іноземних мов, англійська мова. Я не закінчила програму бакалавра в Україні, тому що випала нагода переїхати в Америку, і я вирішила реалізувати свою мрію і стати дизайнером, оскільки в Україні в мене не було можливості навчатися у закладі, в якому я хотіла через фінансові труднощі. Тому я важко працюю в Америці, не маючи жодних вихідних. Я працюю в ресторані 30 годин на тиждень, тому в мене дуже обмежений час для виконання всіх своїх шкільних робіт, але, попри те, що так важко, я знаю, яка в мене ціль і мета, і якимось чином справляюсь. Якщо я справилась протягом оцих двох років, то, з Божою допомогою, справлюсь і з наступними двома.

А ти сама себе утримуєш? Ти сама приїхала чи з батьками? 

Я сама приїхала і сама себе утримую. Тому ресторанна робота для мене – це робота, яка наразі надає найбільшу фінансову підтримку. Звичайно, мені б хотілось працювати в індустрії моди і утримувати себе таким чином, але зараз такої можливості ще немає, оскільки я працюю в суботу та неділю, коли у всіх компаній вихідні. Але ніколи не знаєш – якщо випаде шанс, то, звичайно, буду розглядати усілякі варіанти на рахунок цього.

Забігаючи наперед, хочу спитати – ніхто із зірок фешн-індустрії не пропонував тобі прийти до них працювати? 

Ну, поки що ні. Зараз, до речі, у нас в інституті буде Job Fair (ярмарка роботи), я думаю її відвідати зі своїм портфоліо і резюме, які в мене вже є.

Повернемося до “українського” періоду життя. Ти ще в Тернополі захоплювалася дизайном?

Я завжди захоплювалась модою і дизайном, намагалась робити одяг для себе, коли випадала така можливість. Я завжди малювала, створювала його, змалечку. Якщо ви знаєте, колись діти захоплювались паперовими ляльками, малювали їм одяг – це було одне з моїх хобі в дитинстві. Потім я почала шити одяг для Барбі, згодом навчилася в’язати гачком і спицями, почала в’язати речі для себе, друзів і рідних. При нагоді, шила одяг. Моя хресна мама – кравчиня за спеціальністю, я завжди захоплювалась її професією. І, мабуть, отаке захоплення в мене залишилось з самого дитинства, і я так втягнулась у свої мрії. В інститут у Тернополі я пішла через те, що це був, по-перше, доступний для мене варіант, по-друге, я завжди любила англійську мову, яка мені знадобилася в майбутньому. Я завжди буду вдячна моїм батькам, які мені порекомендували піти в цей інститут.

Коли ти дізналася про Інститут дизайну в Нью-Йорку і чи ти цілеспрямовано летіла туди, щоб навчатися у цьому закладі?

Я про Інститут дізналась в Україні, для мене постала ціль – якимось чином туди потрапити. Я знала, що він один з найпрестижніших, ще й державний, і фінансово більш доступний, ніж приватні навчальні заклади. Конкуренція, звичайно, дуже висока. Це забрало трохи часу, поки я змогла подати туди заявку, але я була до цього готова і вирішила ризикнути – а чому б і ні? Думаю, в мене талант був для цього, я розробила портфоліо, дотрималась усіх вимог і стала одним з щасливчиків. І я дуже цьому рада.

Якими випускниками може похвалитися цей Інститут?

Зі стін інституту вийшло досить багато відомих дизайнерів світового рівня: Рім Акра (Reem Acra), Фрациско Коста (Francisco Costa), Кароліна Херера (Carolina Herrera), Кельвін Кляйн (Calvin Klein), Майкл Корс (Michael Kors), Нанет Лепор (Nanette Lepore), Ральф Ручі (Ralph Rucci) та Александр Венг (Alexander Wang). Завжди хороші відгуки йдуть про студентів цього навчального закладу.

А ти бачиш для себе перспективи по завершенню цього закладу? Тому що ти вкладаєш стільки зусиль, праці і часу, що воно має окупитись в майбутньому. 

Я думаю, що окупиться. Тобто, зараз ці досягнення є для мене дуже перспективними і я думаю, що це для мене відкрило багато дверей у майбутнє. Особливо уся ця увага з боку преси – я думаю, що цей досвід допоможе, і я шалено щаслива, що мене настільки підтримують мої земляки, а також є прогрес у Нью-Йорку. І я думаю, що важка праця завжди окупляється, і те, чого я досягла є прикладом. Буду стукати в двері, надіюсь мені відчинять.

Скажи, Наталю, чи навчаються ще українці в твоєму Інституті?

Є, але небагато. До речі, вчора я познайомилась із однією студенткою з Вінниці. Вона мене в коридорі перетнула: “Ой, Наталя, я про тебе читала!” Вона хотіла зі мною познайомитись. Було дуже приємно, що люди мене впізнають, підтримують. Не дуже багато земляків я зустріла, можливо, я просто не знаю, але наразі в мене є троє друзів з університету, з України. Завжди приємно бачити земляків, у яких така сама мрія як у мене.

Наталю, чи змінилось ставлення твоїх однокласників після конкурсу?

Ставлення однокласників? Як вам сказати… Зараз я на п’ятому семестрі, група дуже змішана. Деякі люди, з якими я раніше навчалась в інших семестрах, мене підтримують, вітають. Звичайно, є люди, які не висловлюють ніяких емоцій, але це нормально, я на це уваги не звертаю.

А викладачі як відреагували на це?

Викладачі в більшості про це не знають. Можливо, вони не читають преси, але викладачі, які були моїми професорами в минулих семестрах, мене привітали, пишуть електронні листи, телефонують, вони за мене всі раді і дуже гордяться, що я їх студентка і досягла такого успіху. Дуже багато людей мені пишуть електронні листи або на фейсбук, яких я навіть не знаю. Студенти закладу, де я навчаюсь пишуть повідомлення, що вони за мене дуже раді, чули про мене, читали, і їм дуже приємно, що я їхня співкурсниця і досягла такого успіху. Мені завжди дуже приємно це чути.

Наталя, можеш розповісти про цей конкурс безпосередньо – як він називається, як ти потрапила і взагалі, як це все відбувалось, коли почалось?

Мабуть, почалось це все влітку, по закінченню шкільної програми, на канікулах. Одного прекрасного дня, під кінець червня, я отримала email від одного з моїх професорів. В ньому йшлося про те, що F.I.T. (Fashion Institute of Technology) отримав престижне запрошення на конкурс, що називався Celebrity Design Contest. Вони не розголошували особу.

Тобто, ви не знали, що в цьому задіяний Білий Дім?

Ні, про це ніхто нічого не знав, і я навіть не знала, що цей конкурс не був поширений для всіх студентів інституту. Мені прийшов лист і викладач сказав:”Наталя, не хочеш прийняти участь в цьому конкурсі? Він дуже престижний”. Був опис конкурсу – що це дуже високопоставлена людина, афро-американка, їй потрібно зробити дизайн сукні, яку вона одягне для денної події, виголошуючи промову. І в описі йшлось, що сукня повинна бути не занадто довгою, не занадто короткою, вище або нижче коліна, з відкритою шиєю, але не занадто відвертою, також вона не повинна бути дуже консервативною, а дизайн повинен бути досить сучасним. У мене склалось враження, що це для Мішель Обами.

Я подумала: високоповажна людина, афро-американка – ну, мабуть, це Мішель Обама. Чомусь вона мені так вклалась в оцей опис. Я це тримала собі на увазі, коли робила дизайн. Я пошукала про неї інформацію, про сукні, які вона одягає на певні події, які кольори вона любить, і таким чином зробила дизайн сукні, яку ви всі бачили. Трішки розкажу про дизайн – чому він такий. Оскільки я на увазі мала Мішель Обаму, вона дуже любить показувати плечі та руки, тому я зробила “racer front” і “racer back”. Я також зрозуміла, що їй личать силуети, розширені донизу, A-line.Трапеція. У своїй естетиці дизайну я завжди багато використовую заокруглені шви, оминаю прямі лінії. От і вийшов в мене такий дизайн. Я хотіла підкреслити її талію, і зробила це круговими швами.

Ти думаєш, те, що ти впізнала її, тобі допомогло?

Я думаю, що так. Мені це допомогло, тому що я була дуже спрямована на те, щоб їй вгодити. Це як сукня на замовлення для певної людини, і я тримала на увазі особливості того, що клієнт очікує.

Ти згадала, що навіть не знала, що цей конкурс не для всіх. Що ти мала на увазі?

Як виявилося, цей конкурс Мішель Обама ексклюзивно підготувала для інституту, де я навчаюся. І коли наш факультет, тобто, наш декан, отримав інформацію, вони почали самі робити відбір студентів для нього. Вони керувались, по-перше, показниками GPI, тобто, рівнем оцінок, досягнень, а також зв’язувались із колишніми викладачами студентів і питалися про певних студентів, у яких найвищі бали. Мій професор, який в мене викладав протягом двох семестрів, порекомендував мене.

Учасникам виділяли якісь кошти на купівлю тканин?

Так. Наш інститут виділив кошти, для тканини. Я ще трохи розкажу про конкурс – тоді виявилось, що з усіх студентів обрали 26 учасників, і вже з них пані Обама сама обирала 12 півфіналістів, а з 12 півфіналістів – 2 фіналістів. Це були я і ще одна студентка, Челсі Чен. Її сукню пані Обама не одягла на цю подію, але вона була представлене на манекені на сцені. Тобто, вона її також визнала, і дала їй дуже хороший відгук. А почався весь процес пошиття і розробки викрійок із середини липня. Нам в інституті виділили одну кімнату з лабораторій, де ми могли працювати, робити викрійки, а також була допомога від факультету, одного з професорів, яка була нашим наставником і критиком. Якщо в нас виникали якісь питання, вона нам допомагала.

А якщо це не таємниця, скільки ти грошей витратила на плаття для Мішель Обами?

Я не знаю, чи можу розкривати цю інформацію. Але кожна з нас пошила два екземпляри – спочатку один екземпляр, потім представники Білого дому давали нам свої відгуки, робили фотографії, які показували пані Обамі, вона теж давала нам свої відгуки – що змінити, що додати, що забрати. І ми вже керувались цими відгуками, коли робили другий екземпляр. Після другого екземпляру нас звели з представниками індустрії моди, великими дизайнерами. Мені випала нагода працювати із Лілою Роуз. Я працювала з вересня місяця у її ательє, де вже отримувала більш професійну допомогу, щоб довести мої викрійки до досконалості. Їхня кравчиня виконала третій екземпляр за моїми викрійками, який пані Обама вже приміряла на себе.

1

Тобто, ти робила дві готові сукні, чи ти в конкурсі представляла тільки викрійки?

Ні, я робила дві готові сукні. Третій варіант був пошитий вже професійними швеями у ательє Ліли Роуз по моїх лекалах.

Обидві сукнці трішки відрізняються, тому що були враховані коментарі. Також коли ти шиєш для особливої людини, ти повинна бути готовою до того, що тебе попросять щось змінити.

А на якому етапі було відкрито таємницю хто замовник?

Коли нам оголосили по email, що я – одна з фіналісток, у нас була зустріч в інституті з представниками Білого дому. І вже при зустрічі нам повідомили, що вони з Білого дому і клієнт – це пані Обама.

Тобі було приємно дізнатися, що твоя інтуїція тебе не підвела?

Мені було надзвичайно приємно те, я сказала: “Я знала, що то для неї!” Я була дуже рада, тому що мала на увазі її, і цей дизайн розробляла саме для неї.

А коли вони прислали тобі опис замовниці, вони вказували розміри? 

Мірок нам не вказували аж до того моменту, поки ми не зустрілись із представниками Білого дому. Уже після цього нам надіслали розміри, відповідно до яких ми розробляли наші викрійки і плаття.

Яку ти тканину обрала, коли приблизно зорієнтувалась, що це буде певний колір? 

Кольори змінювались дуже багато разів, мій дизайн оригінальний відрізняється від фінального. Кольори, які я спочатку обрала – нейтральний світло-бежевий з оранжевим. І коли ми зустрілись з представниками Білого дому, вони сказали:”Пані Обамі дуже подобається ваш дизайн, але вона б хотіла змінити колір, тому що оранжевий для неї занадто яскравий”. Я, звичайно, погодилась. І при іншій зустрічі представляла інші варіанти кольорів, вони постійно змінювались. Останній колір, фінальний, змінився за два тижні до виконання плаття. З фотографій важко сказати, як називається колір, бо там є дві тканини. Та, що темніша – це navy blue, а друга, трохи світліша – ink blue. Була обрана текстурна тканина. Темніша – це hammered silk wool satin. В нього особлива текстура, на фото може здаватись, що це шкіра, але це не вона. Це бленд шовку з шерстю. А друга тканина, вставки кругові, – це 4-ply silk crepe.

Твій оригінальний варіант сильно зазнав змін ? Що, за винятком кольору, було змінено? 

Всі зміни були моїми, це мої оригінальні ідеї. Довжина теж не змінилась. Я обрала ту довжину, яку вона зазвичай носить. Мій оригінальний варіант трохи відрізнявся, тому що спочатку частина спідниці мала складочки.

Розкажи про день Х. По-перше, коли ти дізналась, що перемогла, а по-друге, про відвідини Білого дому.

Президент нашого інституту – дуже хороша леді, вона була досить доброю і щедрою, оплатила нам переліт у Вашингтон, туди і назад. Поїали туди я і друга фіналістка разом з деканом. Ми втрьох поїхали на денний прийом.

А коли ти дізналась, що перемогла?

Я дізналась вже коли ми були у Вашингтоні, перед ворітьми Білого дому. Я думала, що нам і не скажуть, і що в нас буде шок, коли ми побачимо, у що вона вдягнена. Нам також сказали, що ми повинні бути готові і до того, що вона може не одягти жодну із суконь. Тобто, вона не була зобов’язана. Якщо їй сподобається сукня, як вона сидить, як вона себе буде в ній почувати, то вона обере її. Ми були готові до того, що одна з нас або жодна з нас.

А якими були твої відчуття, коли зайшла Мішель Обама в твоїй сукні?

Коли ми вже чекали на представника Білого дому біля воріт, який повів нас всередину, нам прийшов email, в якому повідомили, що пані Обама обрала моє плаття, і саме в ньому буде на денній події. Звичайно, я дуже зраділа, я не могла в це повірити, ще в мене були думки: “Нарешті, моя важка праця отримала винагороду”.

А друга фіналістка сильно засмутилася?

Вона це досить добре все сприйняла, тому що ми були готові, що фіналісткою буде тільки одна з нас. Вона була, звичайно, рада, що її сукню теж показали в пресі, що вона була на манекені, бо вона теж отримала своє визнання, адже вона теж вклала дуже багато праці і зусиль. І коли ми вже прийшли в Білий дім, нам зробили таку маленьку екскурсію всередині і показали, куди йти. Там ми побачили пані Обаму, яка йшла в супроводі, і була в моїй сукні. В мене з’явились сльози на очах, я була надзвичайно щаслива, коли побачила, як вона гарно у ній виглядала, такою стрункою…

Тобто, для тебе було приємніше навіть не те, що ти стала фіналісткою, а те, що твоя сукня вдало сидить на першій леді Америки?

Так, це для мене було найбільшою нагородою, плаття на ній просто ідеально виглядало. Вона в ньому виглядала красиво, елегантно і розкішно, і це для мене було найбільшою нагородою.

А взагалі, яке це відчуття для дівчини-емігрантки, поспілкуватись з дружиною президента Америки? Було відчуття якоїсь нереальності?

Так. Мені досі здається, що це все було якимось сном, якоюсь казкою. Тобто, важко якось себе приєднати до цієї реальності. Я не знаю, як це пояснити. Це для мене дуже велика честь.

Напевно, вислів “Америка – країна можливостей” для тебе набула особливого значення? Ти можеш підписатись під нею?

Так. Я тепер можу віднести себе до цього вислову. Все ж таки, в Америці можливості надаються людям, і варто мріяти, варто важко працювати, адже воно все винагороджується.

На тому прийомі було багато інших студентів. Хто це був?

Ми не були запрошені на вранішні події, на них було 150 студентів і школярів вищих класів, там були майстер-класи, на яких студенти представляли новинки. Окрім студентів, там були дизайнери, які показували найкращі силуети і новинки теперішньої моди. Вони виставляли свої найкращі і найпопулярніші роботи, а студенти представляли, що нового відбувається у технології. Ці події відбувались до 12 години, а ми прибули в Білий дім після того і чекали, коли пані Обама зайде в залу, і відбудеться засідання дизайнерів.

Перед тією подією ми мали шанс поспілкуватись з пані Обамою, коли нас вишикували в лінію, аби зробити офіційне фото. Нам давали таблички з нашими іменами, ми один за одним підходили до неї, фотографувались. Я мала нагоду висловити їй вдячність за те, що вона здійснила одну з моїх американських мрій.

Яка вона в житті?

Вона надзвичайно щира і дуже доброзичлива. Коли вона до тебе говорить, ти справді відчуваєш, що вона від щирого серця тобі бажає всього найкращого. Дуже приємно було почути від неї, що їй сподобалась моя сукня, і вона бачить в мені дуже великий потенціал, що я дуже талановита. Це були ті слова, якими ми перекинулись, оскільки за мною була велика черга людей.

А ти знаєш подальшу долю цієї сукні? 

Тепер вона частина її гардеробу.

Ти зробила ярличок “Наталя Коваль”?

Ні, не зробила. Але тепер всі будуть знати, що ця сукня мною виконана.

Після того ми пішли в зал, де було дуже багато круглих столів. За ними сиділи студенти, а біля них один або двоє дизайнерів, які були запрошені на денну подію. І ми сиділи за VIP-столом, за яким сиділа Анна Вінтур і сама пані Обама.

Згадавши фільм “Диявол носить Прада”, стає цікаво, яка Анна Вінтур в житті?

Вона серйозна, дуже стримана. Виглядає дуже елегантно, як високоповажна особа. Коли ми сіли за стіл, увійшла Анна Вінтур, яка виголосила промову, в якій дуже заохочувала студентів до того, що варто ризикувати, варто важко працювати. Це було спрямоване на те, щоб виховати молоде покоління так, аби вони тягнулися до вищої освіти. Потім вона представила пані Обаму, яка вийшла на сцену, і сіла за наш стіл.

Вона з вами розмовляла?

Ні, ми сиділи від неї за кілька людей. Ми не могли навіть спілкуватись, ми слухали уважно пані Обаму і було негарно перебивати, адже ми сиділи біля самої сцени.

В чому ти була вбрана, коли пішла на такий прийом? Були якісь вимоги, дрес-код?

Денний дрес-код був більше business casual, а на вечір – коктейльний. Я два плаття особисто пошила, це мої два дизайни. Я не спала цілу ніч, дошивала свої плаття, але воно було того варте. Мішель сказала, що ми з Челсі приклад того, що варто здобувати вищу освіту, тому що можна досягти таких висот.

З ким ти там познайомилась з таких гучних імен високої моди?

Дайен фон Фюрстенберг, Кароліна Херрера, Джейсон Ву, Філіп Лім, Прабал Гурунг, Трейсі Різ, Джон Вавейтос, Нарсісо Родрігез – багато.

Це була вечірня подія, ми також вишиковувались в лінію, щоб зробити ще одне фото з пані Обамою, і уже після цього був шанс пошукати дизайнерів, підходити до них, фотографуватись, сказати кілька слів і, звичайно, ми таким шансом скористалися.

А хтось з них є твоїм ідолом? Чи таких, можливо не було серед них? 

Я всіх дизайнерів надзвичайно поважаю і люблю, вони всі для мене є дуже великим прикладом, і я слідкую за всіма подіями, що відбуваються в їхніх колекціях. Люди, з якими найбільше хотілось зустрітись – це Кароліна Херрера, Дайен фон Фюрстенберг, Джейсон Ву, Нарцісо Родрігес. І коли в мене була можливість зустріти їх та інших дизайнерів, це було надзвичайно великою честю. Також приємно зустріти таких як Прабал Гурунг і Джон Варватос. Це було казково. Така можливість, бути серед відомих дизайнерів, поспілкуватись – це просто неймовірно.

Якісь поради практичні від них отримувала? Чи це було просто світське спілкування?

Ну, більше світське, багато часу не було, і всі дуже хотіли з ними порозмовляти. Вони всі мене привітали з перемогою і виказали компліменти, що красива сукня, і пані Обама в ній надзвичайно гарно виглядає. Було дуже приємно почути це від таких відомих дизайнерів. Надзвичайно приємно, що вони визнають мене не тільки як студентку, а як одну із них, одну із дизайнерів.

Чи була якась розмова чи згадка стосовно твого походження? 

Ні, не було такого. Сама пані Обама обирала сукню, не базуючись на тому, хто якої національності, вона і не знала наші національності, все базувалось тільки на дизайні. Запитували, якої ми національності вже коли просили нашу особисту інформацію, щоб записати в Білий дім. А так ніхто конкретно не знав, звідки я. Вже коли українська преса дізналась, вони більше поширили, що я з України.

Анна Вінтур не збирається в тебе брати інтерв’ю?

З Анною нам не вдалося поспілкуватись, оскільки всі на неї накинулись, щоб зробити з нею фотографії. Добре, що нам вдалось з нею сфотографуватись, ми висловили їй нашу прихильність, подякували, вона нас привітала з успіхом і на цьому все. Інтерв’ю у мене з Vogue не було, але Vogue згадував цю подію і зауважив, що пані Обама була одягнена у мій дизайн.

В мене було інтерв’ю з Daily News – вийшла стаття минулої п’ятниці. Журнали і газети писали про подію, в якій відзначили моє ім’я.Також дала інтерв’ю Instyle Magazine. Статтю опублікували не вебсайті.

При виробленні свого стилю, дизайнерського “почерку”, на які силуети ти орієнтуєшся – на більш жіночні чи – спортивні, “американські”?

Я не можу сказати, що зупинилася і точно знаю – оце мій стиль і все. Я думаю, в мене є куди рости і розвиватись у майбутньому і бути кращим дизайнером, але я, звичайно, більше спрямована на більш жіночний і елегантний одяг.

Фото надані Наталею Коваль