“Великий комбінатор” івано-франківським волонтерам представлявся капітаном Нацгвардії, хоча ним не був, а частина благодійної допомоги, яку він зобов’язувався передати в зону АТО, безслідно зникала. Але біда в тому, що навіть у невеликому Івано-Франківську такі, як він, останнім часом – не рідкість.

 

Капітан-хамелеон

Віталій Тацакович носив військовий однострій. На формі мав шеврони Національної гвардії України, на погонах – чотири капітанських зірки. Він представлявся військовослужбовцем, просив у благодійників допомогу для армії, і люди йому вірили, передавали все, що потрібно. Коли, врешті, в нього попросили посвідчення, то виявилось, що він не те, що не капітан, а навіть ніколи не був військовослужбовцем. Незаконне використання шевронів прикриває громадською організацією, якої не існує.

“Коли військовослужбовець Олег Віктюк повернувся на ротацію і сказав, що ця людина в них не служить і не працює, і багато з того, що давалося, до них не доходило, я не повірила, бо не хотіла пірнати у внутрішні розборки. Але зараз я би хотіла знати, що з того не дійшло до військових?” – запально запитує Леся Воробканич, підприємець та активна учасниця громадської ініціативи “Свій за свого”.

Це неформальна організація, яка опікується забезпеченням військовослужбовців, добровольців та правоохоронців, що перебувають в зоні АТО. Українським захисникам волонтери передавали все необхідне: форму, намети, спальники, розвантажувальні жилети, бронежилети, медичні сумки, тактичні окуляри, медикаменти, а зараз передають термобілизну, дощовики та теплий одяг. Лише на благодійних розпродажах “Свій за свого” зібрали понад 200 тисяч гривень, а загалом армійцям, що на передовій, волонтери зібрали допомоги на суму понад 2 мільйони гривень.

За збір грошей для забезпечення армії Леся Воробканич взялася по-бойовому. Про ошуканство, в яке потрапила, журналісту “Галицького кореспондента” розповідає неохоче. Побоюється, що через негативний розголос волонтерський рух в місті втратить довіру. “Перший раз з таким зіткнулися, розумію, що про це людям треба знати, але такі факти ламають довіру, я сама дезорієнтована”, – в розпачі зізнається волонтерка.

“Він з моїм чоловіком ходив у магазин вибирати ліхтарики. Замовили 40 штук по 210 гривень, я заплатила, і ліхтарики Віталік взяв. І медикаменти, які зібрала перша міська лікарня, на суму понад 5 тисяч гривень також забрав. І нічний приціл для снайперської рушниці СВД вартістю 26 тисяч гривень. І бензопилу”, – згадує Леся Воробканич.

На планшеті вона зберігає фотографії переданих речей, окремо береже акти прийому-передачі військового спорядження, а в блокноті фіксує записи та видатки зібраних коштів. Пригадує, аби добути гроші на нічний приціл, 18 дітей у церквах співали. Принесли не мало не багато – 23 тисячі гривень, решту доклала з власних заощаджень. У  магазин принесла стоси дрібних купюр, шість чи вісім тисяч були номіналом по одній, дві, п’ять гривень.

“У ніч перед від’їздом на Схід, 18 серпня, Віталік передзвонив та попросив принести 15 пачок “Целоксу” – це кровоспинний препарат. Ці ліки закуплені коштом моєї матері, тому ними я могла вільно розпоряджатися. Вхопила препарат та ввечері принесла його під частину. Зранку знову дзвінок: мовляв, Юрій Романюк обіцяв гроші на заправку дати, а їх немає, тому їхати не можуть. Хапаю з дому 5 тисяч гривень і віддаю їх, знову ж таки, на КПП частини 1241″, – розповідає Леся.

Згідно з її записами, через день за допомогою “Приват24” чоловік перераховує 3000 гривень на картку дружини Тацаковича, ще через день – 3800. На заправку вантажівки, що повезла волонтерську допомогу на передову, родина Воробканич віддала 11 800 гривень. А вже за кілька днів Лесі вперше сказали: “Це аферист, не працюйте з ним”. Тоді вона промовчала, “бо Віталій був на Сході”, але після почутого активісти “Свій за свого” особливих цінностей “капітану-волонтеру” вже не давали.

Тим часом Тацакович купався у променях фронтової слави. Навіть до івано-франківських школярів приходив, про події на Сході та жахи на передовій переповідав. Нині запевняє Лесю: чеки на суму понад 11 000 гривень на заправку машини є, залишив їх вдома. Варто нагадати, що поїздка на Схід була ще два місяці тому. Він виправдовується тим, що їхати на блок-пост з папкою, аби все записувати, нереально. Пояснити, чому обманював волонтерів та представлявся військовим капітаном, також не може. Запевняє, що наразі працює над створенням громадської організації, вона на стадії оформлення, у статуті якої йдеться про збір допомоги, продуктів та військового однострою армійцям. Щойно в активістів виникає бажання отримати звіт про переданий дороговартісний “Целокс” чи інше бойове спорядження, як Віталій відповідає, що всі, хто отримував передачі, перебувають на Сході і з ними зв’язку немає.

Координатор “Свій за свого” Андрій Жукович “волонтерські” діяння Тацаковича пояснює так: “Він став прокладкою. До волонтерів приходив – казав, що з Нацгвардії. Йшов в частину – казав, що волонтер і буде їм приносити все, що потрібно. У нас взяв 100 курток, туди привіз 60. Вони кажуть – все отримали, а скільки було, навіть не знають. Він взяв 15 пачок “Целоксу” (вартість однієї упаковки 30 доларів), зараз каже, що роздав на блок-пості на Сході, а перевірити, кому та коли віддав, неможливо”. Та найголовніше питання, яке виникло в Жуковича, – як стороння людина перебувала на режимному об’єкті і хто його там прикривав?

“Він не може за бензин відзвітувати, бронежилети на патрони міняв – питань до нього багато. Насправді, зараз це величезна проблема, бо ми щотижня по дві-три групи псевдоволонтерів виявляємо, куди йдуть зібрані нами гроші, вони правдоподібно пояснити не можуть”, – визнає член Координаційної ради Олександр Гладій.

 

Нашестя волонтерів

До складу Координаційної ради Майдану Івано-Франківської області входять Народна рада, Майдан, Самооборона, відставники при МВС, афганці. Гладій пригадує, що минулого тижня активісти Ради затримали волонтерів, які зі скриньками збирали допомогу на 5-й батальйон “Прикарпаття”, який фактично реорганізували. Причому їхня громадська організація зареєстрована у Вінниці. І вона, буцімто, допомагає прикарпатському батальйону, який на той час знаходився на полігоні в Рівному.

“Ми підняли документацію стосовно цієї благодійної організації. За три місяці роботи вони на 5-й батальйон спромоглися зібрати аж 327 гривень, попри те, що скриньки стояли в багатьох міських магазинах та кафе. Дзвоню до знайомих в кафе, запитую: “Є у вас така скринька?”, мені кажуть: “Так, збирають по тисячі-півтора на місяць”, – так описує реалії заробітку на благодійності один із членів Координаційної ради. За його словами, ця волонтерська організація винаймала офіс у середмісті. У їхньому штаті був директор, заступник, два юристи і один волонтер.

“Законного шляху вплинути на них немає. То з ними домовилися, що вони не займаються волонтерством в області взагалі. Якщо хочуть, то приходять до нас в офіс і ми готові їм давати раз у місяць 300 гривень”, – розповідає Гладій, додаючи, що після профілактичної бесіди вінницькі добродійники втекли.

Нині за контроль над грошовими пожертвами людей взялися і в мерії. Люди, які ходять Івано-Франківськом зі скриньками та займаються збором коштів для потреб АТО чи переселенців, повинні мати лист-дозвіл від міської ради або копію цього листа, завірену організацією, що має відповідний оригінал. Тим більше, що існує заборона місцевої міліції ходити по проїжджих частинах доріг зі скриньками.

“Я сама була свідком, коли молодь збирає гроші, а потім їх ховає до кишені. Виникали конфліктні ситуації. Тому ми вирішили, якщо працюємо чесно, то це робимо всюди і один одного контролюємо”, – розповідає Наталя Чаплинська, яка також займається волонтерською місією. Вона вірить, що такий документ від міської влади значно зменшить кількість зловживань людською довірою.

У справі ж Віталія Тацаковича багато невідомих. На днях міліція має проінформувати членів Координаційної ради про перебіг розслідування та про те, чи відкрито кримінальне провадження. Нині волонтери звертаються до всіх, хто хоче долучитися до благодійної справи, і просять їх ретельно перевіряти, кому вони передають допомогу, обов’язково переглядати документи цих людей.

Ірина ТИМЧИШИН