Фірми, що «допомагають» зібрати потрібний пакет документів для вступу, заробляють величезні гроші на мріях та бажаннях абітурієнтів. Зрозумівши, що дана ланка освіти приносить неабиякий дохід, в Україні їх з кожним роком стає все більше й більше… Невпинно примножується  і кількість програм, що передбачають як бюджетну, так і контрактну форми навчання.

Однак вигода в іншому: у пересічному європейському виші ціни на навчання подекуди нижчі, аніж здобування фахових знань за аналогічними спеціальностями тут, на Батьківщині. До того ж європейський диплом дає зелене світло на працевлаштування будь-де в світі, в той час, коли з документом про вищу освіту з вітчизняного ВНЗ треба оббити не одні пороги роботодавців еллінських.

Але чому?  Чому українські вчені працюють не на благо наших Альма Матер, а визнаних ще у сиву давнину Оксфорді, Кембриджі, Гарварді і т.д? Чому, маючи критично низький рівень життя інвестиції в освіту пересічного українця такі великі? До того ж диплом спеціаліста, магістра чи бакалавра  в наших колах– всього лиш пластиковий папірець, а місце «відбуття навчального терміну» значення не має апріорі.  Але вчитись «треба», бо всі так роблять.

В той час, коли за кордоном твоє місце в суспільстві вирішує інтелект (і отой омріяний заморський диплом грає не останню роль), в нашій державі статус роблять гроші, гроші, зв’язки і гроші…

Загалом щороку близько 20-тьма тисячами українських студентів збагачуються іноземні виші. Чимало юнацтва з Івано-Франківська  випробовують  долю та куштують на смак студентське життя далеко від рідної домівки.

Станіслав, м. Івано-Франківськ, студент Карлового університету (Прага), 3 курс:

«Вирішив навчатись в Празі тому, що тут значно вищий рівень життя. Наслухався про українську освіту і поїхав «шукати кращої долі» в Чехії. Тим більше я впевнений, що з дипломом, який я отримаю тут, буде набагато простіше працевлаштуватись. І ціни на навчання майже однакові з українськими. Вчитись дуже важко, але  впевнений, що це точно не дарма. Повертатись в Франик не хочу. А для чого? Щоб жити в безладі і корупції?»

Взагалі Івано-Франківськ місто інтернаціональне. Прогулюючись його вулицями, уже не дивує величезний масив іноземців: індусів, афроамериканців, азіатів… Однак, спілкуючись з ними, випливає наступний факт: їх не цікавить якість української освіти, їх цікавить простота її здобуття.

То чи не є проблемою те, що українські вузи «бідніють», а їхні потенційні абітурієнти тікають в реальну Європу, до того ж у більшості випадків не повертаються на Батьківщину? (там фахівців своєї справи шанують не на словах). В чому сіль? В системі освіти чи в системі мислення?