rfgtkfy

—В Українській греко-католицькій церкві діє комісія зі справ душпастирства та охорони здоров’я. Це стосується медичного капеланства. Робота капелана полягає у проведенні богослужінь серед військових та у їхній психологічній підтримці, — розповів о. Юрій Атаманюк ’Коломийським вістям’. — Ще на початку березня наш голова отець Андрій Логін запропонував їхати на Схід і низка священиків зголосилася. Перед поїздкою ми проходили спеціальний курс: це і перша медична допомога, і психологічна підтримка. В нас немає чіткої виробленої практики. За кордоном військові та медичні капелани — це звична річ, а в нас це ще тільки на стадії розвитку.

— Я пам’ятаю всіх, але особливо пригадується хлопчина, якому прострілили обидві легені. Він був у реанімації без свідомості. Через якийсь час, коли він прийшов до тями, то постійно молився. Ми роздавали пораненим вервечки і ту вервечку хлопчина не випускав з рук. Я бачив, що він тримається силою молитви. Також пригадую чоловіка, котрого взяли в полон і якому просто дивом вдалося втекти. Він розповів мені, що вдома на нього чекають двоє маленьких дітей і він постійно молився та просив у Бога, щоб їх побачити, — твердить капелан.

Багато бійців, за словами священика не вміють молитися:

— УГКЦ сповідує виховання в патріотичному дусі і дуже прикро, що на Сході греко-католицька церква не настільки розвинута. Коли приходив священик, то в очах хлопців із Заходу була дійсно радість. Всі вони уміють молитися, принаймні раз у житті йшли до сповіді та причащалися. Інша ситуація з хлопцями зі Сходу. Це не докір чи якесь зневажливе ставлення до них. Багато зізнавалось, що не вміють молитися. Я приходив у шпиталі і просто читав молитву для них. Було видно їхню спрагу духовності, але вони не мають де ту спрагу напоїти.

Для Бога немає ні терористів, ні сепаратистів, твердить о. Юрій Атаманюк:

— Я думаю, що Всевишньому дуже прикро через те, що проливається кров. Але, як ми знаємо з історії, священики греко-католицької церкви завжди були з народом. Церква завжди є там, де є її народ. І оскільки ми саме Українська греко-католицька церква, ми є з українським народом. І це звичайна річ. Багато молодих людей з тяжкими пораненнями говорили, що як тільки одужають, то обов’язково повернуться. І оце справді патріоти — люди, котрі відчули, що таке втрата, але вони готові повернутися і захищати свою державу. Ми не ведемо війну — ми захищаємось. Я сповідую україноцентризм, бо з позиції громадянина не може бути інакше. А з позиції священика, я молюся так само за тих людей, які «по той бік». І так само молюся за добробут нашої країни.