hudobjak

— Ігоре, за цілий сезон у сусідньому чемпіонаті ви провели всього 13 матчів: щозавадило розкритися?

— У мене в Росії не склалося, бо не зумів я показати найкращих своїх якостей. Якщо конкретніше — спочатку заважав ефект акліматизації до нової країни, міста, команди, а коли навесні розігрався, провів, вважаю, дві чудові зустрічі проти «Рубіна» та «Краснодара», отримав безглузду травму. І вже до завершення турніру ніяк не встигав відновитися сповна.

— Вибачте, що лізу в кишеню, та все ж цікаво знати, чи розплатився «Ростов» із вами? А то дискваліфікація клубу УЄФА через заборгованості перед іншими виконавцями наводить на роздуми…

— Роздуми у вас правильні: так, у мого вже колишнього клубу є невеличкий борг переді мною. Були затримки із зарплатнею, тому дещо накопичилося. Утім, переконаний, уже найближчим часом усе буде погашено.

— Виходить, рішення Європейської асоціації має підстави?

— Виходить, так. Що ж удієш…

— Минулого сезону «Ростов» уперше виграв Кубок Росії, та вас не було навіть у заявці. То через травму?

— Правильно. Я тоді тільки почав тренуватися, днів, може, десять минуло, як вийшов із лазарету. Просто не встиг відновитися. Причому ушкодився, що особливо прикро, на тренуванні, та ще й тоді, коли набрав хорошої форми.

— Прикро було?

— Дуже! Це велика подія і для клубу, і для всього міста.

— А правда, що чорногорський наставник ростовців Міодраг Божович — людина крутого норову? Так, принаймні, запевняє Андрій Воронін.

— (Із подивом). Та ні, все нормально з ним було. Класний спеціаліст із хорошим характером, який знає, вміє й любить пожартувати на різні теми.

— Про неприємне: скажіть відверто, чи не відчували дискомфорту, живучи в РФ, коли навесні тамтешні ЗМІ зробили українців головними своїми ворогами, називаючи нас щонайменше фашистами? На вас то позначалося?

— Позначалося, дуже. Намагався стримувати себе, не реагувати на різні речі… Ні, загалом у команді ставлення до мене не змінилося, косих поглядів начебто не помічав. Але в душі я все це надзвичайно складно переживав. Часом виникала думка, що це сон, адже бути такого не може…

— Трохи про актуальніші справи: до рідної команди ви повертаєтесь у перехідний період, коли пішов тренер і, за прогнозами, не менше десяти футболістів. Вам не лячно? Не боїтеся неуникних труднощів?

— У «Карпатах» завжди було непросто, принаймні, відколи я тут. У Львові постійно треба боротися, причому абсолютно за все. Я до цього звик.

— Номер уже вибрали?

— Поки ні, ще зарано. Однак, якщо не помилюся, мій 16-й не зайнятий.