news-image: Богородчанський спротив: людям остогид обман
 Проте пригадую, як не так давно до газети надійшла стаття нині вже одного з працівників прес-центру АТО підполковника Тараса Греня, який стверджував, що проти Прикарпаття ведеться інформаційна війна. Життя підтвердило: він мав підстави для своїх слів. Подія в Богородчанах знайшла широке висвітлення в російських ЗМІ. Зокрема, вже того ж вечора перший російський телеканал, ледь не захлинаючись від радості, демонстрував кадри з цієї акції протесту.

Проблема лишень у тому, що вона таки мала достатнє підррунтя. Люди втомилися від постійної брехні і зради. Причому брешуть як на низькому, так і на високому рівнях. Скажімо, щодо того ж 5-го батальйону, який обіцяли безпосередньо не залучати до бойових дій, а насправді кинули ледь не в пекло. і як зрозуміти те, коли голова ОДА Андрій Троценко в п’ятницю на прес-конференції каже, що 5-й батальйон відведено у безпечне місце, а у вівторок у Богородчанах зізнається, що підрозділ і надалі залишається в другому ешелоні. До речі, наскільки нам стало відомо, чи не того ж дня наших хлопців обстріляли з мінометів, і троє бійців були поранені та наразі лікуються в Запоріжжі.

Повторюся, бо, як на мене, саме заява чільника області в п’ятницю про загальну мобілізацію значною мірою спричинилася до ажіотажу. і хоча вже наступного дня з’явилися роз’яснення з цього приводу, але їх уже ніхто не слухав. Тим більше, що саме від суботи почали масово роздавати повістки до військкоматів, причому, «стригли», як кажуть, «усіх під один гребінець». Виклики отримували навіть ті чоловіки, які через різні обставини аж ніяк не могли бути придатні для служби. Отож у людей і виникли підстави вважати, що західних українців, як це було не раз, знову женуть на війну як гарматне м’ясо. «Нас хочуть просто винищити, щоби потім приїхати і забрати нашу землю», — казали протестувальники.

Власне, а чому наших земляків відправляють на схід, а сюди просто «валять» біженці з Луганщини та Донеччини, серед яких є чимало чоловіків, котрі цілком спроможні тримати зброю в руках? На мітингу про це багато говорили, але ось за тими координатами, які надавали, таких осіб не знайшли.

Тільки наведу одну зі своїх улюблених фраз: диму без вогню не буває. Наприклад, у четвер до нашої редакції зателефонували із села Крихівців івано-Франківської міськради і розповіли, що там прийняли сім’ю з Донеччини, в тому числі і з чоловіком. Як у нас заведено, людей пригостили, зокрема, й оковитою. Налигавшись, гість накинувся на господиню з кулаками, мовляв, «єслі б нє ваш Майдан, нічєво б етого нє било». Редакція наразі перевіряє цю інформацію. Все ж таки те, що було сказано на мітингу в Богородчанах, не залишилося не почутим. Начальник УМВС в області підполковник Микола Семенишин пообіцяв громаді, що правоохоронці разом з працівниками Державної служби надзвичайних ситуацій, так би мовити, прочісуватимуть нашу область на предмет виявлення різного роду «туристів» зі сходу. Хоча, з другого боку, це ж не означає, що цих прибульців забиратимуть до війська. Як було зазначено на четверговій прес-конференції в Міністерстві оборони, жителів саме тих двох областей не призиватимуть до війська, хіба хтось добровільно зголоситься. Отож і виходить, що ці східні землі мають захищати інші. Однак від присутніх на мітингу чоловіків чув, що, мовляв, вони туди їхати наміру не мають, але готові тут лягти кістьми. Та, міркую, коли вже сюди москалі доберуться, то пізно буде боронитися. Невже події 40—50-х років минулого століття нічого не навчили?

Разом із тим хочу наголосити, що богородчанський спротив має стати наукою для влади. Бо не було б підррунтя, ніякі провокатори нічого б не зробили. Якщо, звісно, вони були. Та можна було обійтися й без них. Дуже багато претензій люди висловлювали до висновків лікарів. Виступ перед мітингувальниками головного лікаря Богородчан пана Манюха супроводжувався саркастичним сміхом та вигуками «ганьба!». Розповідали, що його начебто примусили написати заяву про звільнення. і цілком слушно відомий громадський активіст Михайло Бойчук, як повідомляла «Галичина» в попередньому номері, запропонував провести повторну медичну перевірку. Єдине застереження до того, хто це має робити, бо, як відомо, ворон воронові ока не виклює. Тільки в цьому випадку, знову ж таки, виникають нюанси. Скажімо, коли людину, яка після травми має щось на зразок імплантата визнають придатною, — це одне. А друге, коли чую страшну історію про те, як чоловікові, котрий не має фаланги на вказівному пальці правої руки (інакше кажучи, натиснути на гашетку не може), кажуть: нічого, навчишся стріляти з лівої…

Неподалік саме стояли працівники військкомату: один — із надвірнянсько-богородчанського, другий — з обласного. Зрозуміло, що намагаюся отримати в них коментар. І чую, що ця історія давно відома. Тільки є деякі нюанси, зокрема в тому, що в чоловіка реально немає пальця, але на лівій руці. Зауважу, що така травма не заважає тримати автомат і, до того ж, не всі у війську повинні тримати зброю. Там є багато інших обов’язків. Тож кому наразі вірити?..

Знаєте, попри всі цілком слушні претензії — що призивають до війська, а чоловіки навіть обмундирування повинні купувати за свій кошт; що намагаються кинути на фронт фактично не підготовлених людей; що головно забирають жителів сільської місцевості, котрі не мають грошей відкупитися, — зазначу: а навіщо було перекривати дороги? В попередньому матеріалі трошки згадував про це, а тепер хочу зупинитися окремо. Адже у середу в першій половині дня з Богородчан фактично не можна було добратися до Івано-Франківська. Перевізники відмовлялися їхати в об’їзд, щоб не витрачати за шість гривень проїзду свої паливно-мастильні матеріали та не розбивати мікроавтобуси на поганих дорогах. Хоча вони не такі вже й бідні та нещасні. Цього тижня їхав з одним молодиком, котрий, судячи із засмаги, відпочивав десь на морях. У бусі лунало «Русскоє радіо». Він порушував усі нормативні акти, котрі регламентують правила пасажирських перевезень. Можливо, саме таких і треба брати до війська. Любить москалів, тож хай ближче познайомиться з ними. Але, міркую, відповідні структури наразі повинні врахувати цей момент і зробити так, щоби попри всі надзвичайні ситуації люди з Богородчан могли добратися до Івано-Франківська.

У попередній публікації я вже згадував і про те, як нашого фотокореспондента зустріли на так званому блокпосту в Богородчанах. Він раніше бував не в одній екстремальній ситуації, але, каже, вперше втікав, бо боявся як за власне здоров’я, так і за доволі дорогу техніку. Більше того, ті особи навіть до машини, в якій сховався наш працівник, намагалися долізти. А що такого страшного він зробив би, якби сфотографував богородчанських «героїв», які перекрили дорогу? Коли розмовляли з ними, то запитали конкретно одного з них, чи він був на Майдані. З’ясувалося, що ні. А чи він був тоді, коли вперше блокували виїзд нашого 5-го батальйону, бо цілковито непідготовлених бійців, до того ж без жодного захисту (бронежилетів, шоломів), спробували відправити на схід. Відповідь — також негативна. Більше того, він навіть почав штовхати молодого чоловіка, котрий з ним розмовляв. Вгамувала «патріота» лише погроза викликати на місце події міліцію, і де й подівся його «бойовий» дух.

До речі, на той момент до блокпосту під’їхав автомобіль, в якому було троє маленьких дітей. Їх також не пропускали. Одна молодичка сказала, мовляв, хай діти посплять у машині…

Отож якщо владні структури не зроблять висновків із цієї акції, то буде повторення. і все треба дуже ретельно вивчити та перевірити. Бо коли ходять розмови, що тим, хто прийшов згідно з повісткою, ставлять літеру «Д» у військкоматі, тобто — «доброволець», в разі загибелі якого родина не матиме фактично ніяких пільг, то я хочу побачити такий документ.  Якщо таке було, то вже прошу Службу безпеки все перевірити та притягти винного до відповідальності. А якщо це тільки розмови, то в разі необхідності назву автора такого «повідомлення», щоб і він відповів за свої слова.