Ukrainian servicemen are pictured on their armoured vehicle near Debaltseve

Дружина, котрій якось треба пережити втрату. Тут руку помочі знову протягують волонтери. Психологи Прикарпаття об’єднуються для допомоги постраждалим від війни.

Я взагалі нормальний?

Недільний вечір, одна з студентських аудиторій, на парті багато склянок з-під кави і зошити з графіками, таблицями і т. д. Тут працюють психологи, як і волонтери інших напрямків, вони давно забули, що таке вихідні.

Нині їхнє головне завдання – запустити в області потужний координаційний центр психологічної допомоги учасникам АТО. І це не лише солдати, це сім’ї, які чекають, і ті, яким вже чекати нема на кого. Кожен із них ту війну відчуває і переживає по-своєму, але для кожного це травма, з якою треба жити.

За словами Ольги Ковтун, психолога і координатора івано-франківського осередку асоціації фахівців психотравмуючих подій, зараз до неї найчастіше телефонують мами і дружини солдатів.

«Вони не знають, як справлятися з тривогою, дуже переживають, – каже Ольга Ковтун. – А ще, коли приїжджає боєць на ротацію, помічають, що він змінився, і вони не знають, що з ним роботи. От, каже одна мама, син вернувся на 10 днів, але він не говорить, як би я не старалася до нього підступитися. Матерям важливо зрозуміти, що сталося з їхніми дітьми».

Так само важливо це зрозуміти самим бійцям.

«Після розстрілів на Майдані до мене підходили люди, і дуже запам’ятався випадок з одним чоловіком, – продов­жує психолог. – Він підійшов уже в кінці дня, каже – я довго вагався, чи йти, а скажіть: мене підкидає від різких звуків і я дуже злюся, я взагалі нормальний? Це ключове питання для них. Треба зрозуміти, що це нормальна реакція психіки, тут просто потрібна допомога».

Тривога, напруженість, агресивність, поганий сон, флешбеки («я провалююся у спогади»), інтрузії («я це бачу і згадую») – це далеко не всі симптоми, які можуть означати гострий стресовий розлад. Він розвивається у тих, хто став свідком жахливих подій. Правда, не у всіх, тут усе дуже індивідуально, каже Ольга. Такий розлад розвивається у 70 % людей. При тому, що ресурси нашої психіки дуже великі і ми можемо самі з цим справитися. Але, якщо такі симптоми не минають через місяць, а таке стається з 5 % людей, тоді вже можна говорити про посттравматичний стресовий розлад (ПТРС). І тут без фахівців не обійтися.

1393955381_nxn12

«У мене була людина з ПТРС, не з АТО, то був випадок ще з служби в армії, – говорить психолог. – Чоловіку вже за 40, а в нього дотепер перед очима живіт людини, яку вони застрелили».

Ольга Ковтун радить рідним менше розпитувати хлопців про те, що з ними сталося в АТО, і вмовити подзвонити до психологів.

Кожен із випадків індивідуальний, стверджує психолог, тому давати якісь загальні поради прос­то немає сенсу. Взяти хоча б наш 5 батальйон, на який навісили клеймо дезертирів.

«Для них це дуже велике переживання, бо вони були в зоні бойових дій, робили, що могли, а їх називають дезертирами, – констатує Ольга. – І так, у нас було звернення з клінічною депресією з приводу цього».

Ще є сім’ї загиблих, яких мучить ціла гора емоцій, від злості на себе, бо відпустили, – до розпачу. Є тривога дружин, які чекають дзвінка з війни. «От самі бійці на зустрічі нас питали: скажіть, як пояснити дружині, що я не завжди можу взяти трубку?, – говорить психолог. – А це важко, справді дуже важко».

Церква підставить плече

До роботи психологів з потерпілими під час АТО долучилася і церква.

«Знаєте, під кулями невіруючих нема, людина, яка провела рідних в АТО, шукає дорогу до храму, аби молитися за них, а якщо ж сталася втрата, то переживають її насамперед у церкві, – розповідає отець Володимир Вінтонів. – І цей сакральний простір є тим простором, де можна надати людині адекватну допомогу, вона називається духовно-психологічний супровід, тобто священик в деякі моменти бере на себе певні функції психолога».

Отець Володимир каже, коли його запросили до цього проекту, він радо погодився, бо знає – перед священиком людині простіше відкритися, ніж перед психологом. А їхня співпраця дає дуже добрі результати.

IMG_1882

«От, цієї суботи ми мали богослужіння за загиблими в АТО, – говорить священик. – Я обдзвонив і запросив наші франківські сім’ї, де є загиблі. Люди прийшли, після служби з нами лишилося поговорити дві сім’ї, і це дуже добре. Дів­чата психологи одразу отримали від них два запити про допомогу. Така співпраця важлива, бо людина дістає відповіді з двох царин – і з тої духовної, і з тої психічної».

Отець Володимир запрошує всіх бійців і їхні родини до церкви Святого Івана Хрестителя, що на Микитинецькій, з кожного понеділка о сьомій вечора там починається душпастирський провід для допомоги потерпілим під час АТО.

«Там будемо молитися і за тих, хто воює, і за полеглих, і одні за одних, і будемо підтримувати один одних, бо казав Христос, там, де двоє або троє зберуться в Моє Ім’я, там Я серед них», – констатує він.

До слова, в тій церкві є чудо­творна ікона Матері Божої Ласкавої Станіславівської, отець Володимир каже, вона не одному врятувала життя. А ще, переконує, в діалозі з Богом людина може отримати відповіді на всі питання, але вона мусить бути готовою до того діалогу.

«Людина має молитися, прий­мати святі тайни і бути під проводом душпастиря, – розтлумачує священик. – Не може бути так, що я нині поставила свічку в одній церкві, а завтра – в другій і тішуся, що з моїм сином буде все добре. Ні, не у свічечках справа. Людина мусить бути у благодаті, а благодать – це стан, коли Господь тобі простив гріхи».

Просто набрати номер

Психологи України почали об’єднуватися ще на Майдані, а після кривавих подій лютого створили ГО «Асоціація фахівців з подолання психотравмуючих подій». Роботи вистачало, людей, які потребували їхньої допомоги, все більшало. Спочатку були майданівці, далі сім’ї загиблих, потім Крим – робота з переселенцями, далі війна – і тут вже і воїни АТО, і їхні родини.

По ходу справи вони вчилися, як помагати цим людям, бо ж звідки в країні, яка ніколи не воювала, військові психологи, хіба на папері…

«Асоціація організовувала нав­чання для своїх членів, приїжд­жали грузини, словаки, поляки, наші волонтери їздили в Штати, в Єльський університет, там переймали досвід США з війни з В’єтнамом, Іраком, – каже Ольга Ковтун. – Тобто у нас нині досить серйозна підготовка. На всеукраїнському рівні є навіть оперативні групи, які їздять в АТО. А у Франківську ми зараз об’єдналися з психологом і керівником ГО «Фонд допомоги «Людина» Наталкою Чаплинською і створюємо тут координаційний центр психологічної допомоги».

«Центр – це дуже багато структур, які між собою контактують, – підхоплює Чаплинська. – Ми співпрацюємо з фахівцями з психоневрологічного диспансеру (одразу кажу, що ніхто на облік не бере), з міським і обласним цент­рами соцслужб для молоді, спеціалізованою психоневрологічною амбулаторією «Его», приватними психологами, психотерапевтами, Прикарпатським університетом. Є дуже багато людей, які готові у свій вільний час на волонтерських засадах допомагати. Зараз маємо підтримку обласної ради, ОДА, мерії тощо».

nNszSJaPI4U

У найближчій перспективі хочуть відкрити офіс у центрі міста, аби люди мали куди приходити, але вже зараз кабінетів, де готові проводити прийоми, не бракує. Крім того, вже організовують зустрічі сімей, чоловіки яких в АТО, аби заспокоїти і навчити, як поводитися з рідними, коли ті повернуться. А ще планують створити родинне коло сімей загиблих.

Та чи не найважливіший плюс такого центру в тому, що всі їхні психологи проходять навчання від асоціації фахівців з психотравмуючих подій.

«І тільки після цього їм дозволяють помагати людині, по долі якої пройшлася ця війна, – каже Ольга Ковтун. – Наша гаряча лінія – 066 451 22 00, звідти з’єднують з фахівцем, який потрібен саме цій людині. Вони всі у нас мають свою спеціалізацію – хто працює з дітьми, хто з бійцями, а хто з сім’ями загиблих».

«Чим швидше звернетеся, тим швидше поможете собі, – підсумовує Ольга. – Людина не забуде того, що з нею сталося, наше завдання, аби вона могла про це згадувати, але в плані – так, це було, але я продовжую жити далі нормальним життям».