gallery_big_scale

Саме таким відкриттям для мене виявилося знайомство з Irisss – дизайнером, що нагадує жінці про її жіночність та вишукану сексуальність. Нагадує нам про те, що повинно бути місце для бурхливої фантазії чоловіків. Вперше Irisss запропонувала свою колекцію модницям Івано-Франківська на “Подіумі 2014” у травні і справила неабияке враження своїми ніжними лініями, жіночністю, сексуальністю, яскравістю барвів тканин та поєднанням різних текстур.

Зустрівшись з цієї цікавою постаттю в мене склалося враження, що ми знайомі роками і ця зустріч – ще одна зустріч хороших подруг за галіферкою кави чи келихом хорошого вина.

Тож, знайомтеся…  Іrisss – чарівна мешканка Івано-Франківська та дизайнер!

Чи можеш себе охаркетиризувати трьома словами?

Не знаю. Я б сказала, що це не характеристика мене, а речі, з якими я йду по життю. Це в першу чергу Людяність – для мене це дуже важливо. Це Відношення моє до людей і, звичайно, людей до мене. Це Розвиток як особистості, розвиток як людини, розвиток в будь-якому аспекті. Третє… навіть не знаю.

Можливо, Духовність?

Духовність само собою. Духовність – це аспект, який я сприймаю як належне, як невід’ємне, і це, можливо, дуже важко виділити як окрему рису. Тому, мабуть, саме ці речі, які я назвала для мене є дуже важливими і які мене можуть охарактеризувати.

Ти з дитинства була творчою?

Так. Я була, як прийнято говорити, “білою вороною”. Якось так сталося, що в школі і в інституті мені подобалися абсолютно неординарні особистості та неординарні речі. Завжди старалася “виділитися” в хорошому сенсі, мені подобалося малювати, я писала вірші. Тобто мені подобалося щось робити своїми руками. Також була дуже спостережливою. Мені подобалася природа і я черпала звідти багато цікавих ідей.

Коли почалися перші зацікавлення, перші успіхи, створення одягу?

Це, насправді, банальна історія. Як жінка, я зрозуміла, що я не можу знайти те, що мені подобається, те, чого я хочу. Тому, коли виникло питання чим зайнятися, мабуть, це і було основним критерієм. Оскільки раніше ми багато подорожували, я не мала можливості чимось цікавим займатися, оскільки весь свій час присвячувала вихованню дітей, сім’ї та догляду за будинком. Та настав час, коли я зрозуміла, що діти виросли і я хочу чимось зайнятися і реалізувати себе. Як жінка і як мати я себе реалізувала, а як особистість – ні. З цього все і почалось. Я подумала, що саме це буде і корисно, і красиво. В першу чергу, мені це подобається і я отримую від цього задоволення. У нас є таке красиве слово, я “кохаюся” у цій справі і мені це подобається, а це найголовніше.

В тебе є своє власне творче кредо?

Є, напевно. Я завжди шукаю шляхи для розвитку, не закрита для експериментів, тобто в мене немає рамок. Мені подобається працювати, в мене немає конкретного напрямку, я не зациклююся на чомусь одному. Мені цікаво працювати з різними матеріалами, в різних напрямках (аплікація, перфорація), використовувати різні тканини та різні техніки. Я вважаю, що так працювати цікавіше і так отримуються та розвиваються цікаві ідеї.

Коли оточуючі помітили в тобі хист?

Я думаю, ще в дитинстві, коли я почала писати перші вірші, десь у 6 років.

В тобі розвивали твої творчі здобутки?

Насправді, в плані написання віршів, мені це подобалося, я, навіть, друкувалася в свій час. Мені і зараз це подобається, але, на жаль, немає часу. В свій час вірші писала і теж друкувалася моя мама, зовсім непогано виходило написання віршів в мого молодшого брата. Це був перший прояв. В принципі, я займалася багато чим і, дякувати Богу, якось непогано виходило.

На тебе особисто та твою творчість мають вплив сторонні?

Особливий, напевно, ні, хоча я завжди вважаю, що розумна людина повинна прислухатися до порад, які тобі можуть допомогти чомусь навчитися. Це нормально, але особливого якогось впливу щодо мого напряму – ні.

Участь у “Івано-Франківському Подіумі 2014″ була твоя ідея чи це був домашній “консиліум”?

Ні, це не був домашній “консиліум”. Мені, зрештою, було комфортно працювати з клієнтами, хоча стосовно участі я розуміла, що хочу розвиватися, працювати у цьому напрямку і тому “Подіум” став тою наступною сходинкою, яку для себе обрала.

Звідки черпала ідеї для створення цієї колекції?

Я дуже люблю наше місто і завжди зачарована красою жінок не тільки Івано-Франківська, а й взагалі. Але мене дуже вражало, наскільки ми чомусь боїмося кольорів, ми боїмося барвистості, оригінальності, елегантної сексуальності. Я вважаю, що наші жінки заслуговують на яскраві та сексуальні образи, і це те, чого нам не вистачає. Саме тому мені захотілося подарувати таку колекцію, на мій погляд, в міру жіночну, в міру сексуальну, з використанням шовку, перфорованої шкіри. Я думаю, що сама ідея була саме такою.

Перший подіум позаду. Що ти очікувала від нього?

Насправді, я по життю – людина перфекціоністка і дуже самокритична. Я розуміла, що “Подіум” дасть результат в розвитку, я зможу представити себе, але, мабуть, великих надій не покладала. Я просто впевнена, що кожна людина повинна пройти певні етапи, які можна і пришвидшити. І немає значення ким ти працюєш, та ти повинен пройти кілька етапів до певного визнання. Хоча, якщо мене спитати зараз чи я ставлю якусь чітку мету – мені подобається те, чим я займаюся. Мене це абсолютно влаштовує, хоча я розумію, що потрібно розвиватися.

Які моменти творчості є для тебе принциповими і проявили себе саме в цій колекції?

Я б не сказала, що мені хотілося показати саме свої принципи. Я розуміла, що для того, щоб розвиватися, потрібно обрати для себе напрямок – з чим я хочу працювати, які повинні бути головні аспекти, а саме – натуральні тканини. Тому було так обрано. В колекціях, переконуюся, що це повинна бути натуральність, безумовна якість, оскільки це дуже важливо і навіть не обговорюється.

В тебе є цікава історія з твого життя? Перша яка спадає на думку?

Насправді багато цікавих, я всі пам’ятаю. Найяскравішим спогадом, оскільки я залишаюся жінкою, є, мабуть, народження моїх дітей, оскільки я народжувала за кордоном, а саме, народження мого сина. Це було дуже цікаво, насправді, коли лікар говорив перекладачу, а перекладач говорив мені. Ось так я народжувала. Це було незабутньо і коли народився син, я бачила очі лікаря, коли він говорив перекладачу і очі перекладача, який просто вийшов в коридор і сказав – “таке враження, що народжував я”.

Ти вважаєш, що почала себе реалізовувати як дизайнер в широкому сенсі цього слова?

Ні. Це є перші проби пера, оскільки ми працюємо тільки другий рік. Я дуже самокритично відношуся до себе і дуже вимогливо ставлюся до людей, з якими працюю. Це тільки початок.

Чи готова ти працювати в цьому напрямку і надалі?

Мені цікаво, в мене є плани, у мене є задумки.

Плани і задумки – це таємниця?

Ні, чому? Це не таємниця. В мене є задумки – мені хочеться подарувати нашим жінкам багато індивідуальних цікавих моделей, щоб не повторювалися. Можу навести приклад, коли до нас перший раз звертаються клієнти в телефонному режимі і ми ще не бачилися, вони дивуються, коли я починаю задавати запитання не тільки про колір очей чи колір шкіри, а й чим ви займаєтеся, яке у вас хобі. Це викликає у людей легкий шок, адже люди не можуть зрозуміти для чого ці всі запитання. Мені здається дуже важливим врахування всіх цих даних для створення речі, яку людина буде носити і яка відкриватиме її як особистість. Саме в цьому плані мені хочеться працювати і показати, що наші жінки красиві не тільки у фізичному плані, а й можуть бути неймовірними красунями у чудових сукнях.

Ти зачепила тему хобі. А в тебе є якесь хобі?

О! В мене насправді багато хобі. Але зараз найбільше я захоплююся ландшафтним дизайном. В мене є чудова мрія – сад з урахуванням усіх правил дизайну. Це така зараз моя мрія і мені подобається цим займатися. Якщо би я не займалася одягом, думаю, я б займалася ландшафтним дизайном. І чомусь є така думка, що, мабуть, не погано би виходило. Також в мене є декілька написаних моїх пісень і є бажання, але не знаю, чи буде взагалі час, записати їх. Я вважаю, що все потрібно пробувати.

Творча людина є творча у всьому. Я думаю, якщо ти будеш займатися будь-чим паралельно, то в тебе все вийде. Хто чи що тебе надихає на творчість, на створення одягу, на пісні, на поезію?

Оскільки я людина емоційна, то впливають різноманітні моменти. Важливо, щоб в мене був хороший настрій. Але, насправді, надихає будь-що – зустріч мами з маленькою дитиною, коли вона грається, все те, що викликає позитивні емоції. А позитивні емоції викликає дуже багато речей. Що стосується чогось конкретного – то, мабуть ні, природа, погода, все що завгодно, весь оточуючий світ.

Таке невичерпне поле для натхнення. Гаразд. Перша колекція за плечима. Що далі?

Насправді, вже практично намальована і придумана осіння колекція, яку б мені хотілося виставити саме на Івано-Франківському фешені, а далі – не знаю. Я вірю в те, що життя саме знає коли послати будь-яку зустріч і, я вважаю, що головне вчасно зрозуміти, що тобі посилається і використати в хорошому сенсі цього слова.

Зазвичай говорять, коли успішний чоловік – то за його плечима завжди є жінка. Хто за твоїми плечима?

Ти хочеш поговорити про мого чоловіка?

Це не обов’язково може бути чоловік. Це можуть бути друзі, рідні…

Для мене безумовно важлива сім’я.

В мене складається враження, що якщо людина є творчою, то вона зазвичай знаходиться в “астралі”, в якомусь паралельному вимірі?

Я вмію добре повертатися. Повертаючись до власної оселі, прекрасно розумію, що зараз я не дизайнер і не творча людина, а я – мати, дружина і чудово переключаюся та абсолютно входжу в приємну для мене роль.

Тебе сім’я підтримує у всіх твоїх починаннях? Вони захопленні твоєю роботою?

Вони не просто підтримали. Мені це подобалося, та я вагалася чи варто розпочинати чи ні. Але саме завдяки підтримці чоловіка і його наполяганню я почала працювати в цьому напрямку. Він завжди мені говорив, що ти можеш, в тебе великий потенціал і, я думаю, що реалізувалася і почала працювати саме завдяки йому. Як жінка і як мати я вже реалізувалася і я розуміла, що потрібно йти вперед.

Ви багато подорожували. Європа позначилася на твоєму житті, на творчості, на вихованні дітей?

Почнемо з того, що мені завжди хотілося повернутися додому. Ми насправді подорожували дуже довго, 17 років, були у різних країнах, але завжди хотілося повернутися, бо саме тут, як не дивно, я можу розвиватися, відчувати. В мене тут дуже багато друзів та родичів. А чи позначилася – мені здається, що в першу чергу ми відрізняємося від європейців відкритістю. У нас не прийнято відверто виражати свої емоції, нам цього не вистачає і мені дуже сумно, коли я бачу на наших вулицях завжди заклопотаних людей, які не посміхаються. В першу чергу,  коли приїжджаєш за кордон, ти бачиш, що люди вільно себе поводять, вони одягаються у що хочуть, вони розмовляють, вони посміхаються. Ми ще трохи відчуваємо “легкий вантаж” минулого, у якому не віталося, коли ти вирізнявся, коли ти намагався бути не таким як усі. У нас немає цього і я думаю, що саме відкритість в думках, бажаннях, поглядах позначились на мені, моїй сім’ї та творчості, перебуваючи багато років там.

Які принципи ти почерпнула для себе, перебуваючи стільки років закордоном?

Як не дивно, я до цього часу не можу звикнути до безвідповідальності. У нас це зустрічається часто – людина може зателефонувати і не прийти на зустріч, не виконати в термін будь-які домовленості. Саме цього немає закордоном. До цього я не можу звикнути. Бо люди в нас дуже талановиті, роботящі, а відповідальності та точності саме до справи чомусь немає.

Яке побажання ти б хотіла висловити читачам?

Зараз насправді важкі часи і не можу про це не сказати, бо зараз це стосується кожного і всі ми переживаємо. Це може звучати пишномовно, але я бажаю нам всім поваги і любові до себе і до своєї країни, бо нація, яка не поважає сама себе – не може викликати поваги в інших. Нам потрібно зрозуміти, що все, що в нас є – воно наше. Тому бажаю всім полюбити себе, один, одного і свою країну.