2 серпня йому б виповнилося 23 роки.

Ще зовсім юний для того, щоб помирати, але доля і Бог розпорядилися інакше. Його життєвою місією був захист рідної землі і він її сповна виконав, поклавши на вівтар найдорожче — власне життя, повідомив ”Вікнам” журналіст Олег Дзем’юк.

З дитячих літ Павло не просто мріяв стати військовим, а й усебічно готувався до цього. Поруч з батьківською хатою облаштував спортивний майданчик, де удосконалював свій фізичний стан. Зі слів найкращого друга, сусіда та однокласника Павла Гереджука, він дуже любив зброю і в дитинстві постійно конструював різноманітні самостріли. Одного разу навіть поранився, але це не зупиняло хлопця. Він бачив себе тільки військовим. «

Павло був дуже впертим та цілеспрямованим, — згадує Павло Гереджук. — І це риса допомагала йому в житті. Якщо ми б всі були такими наполегливими, як Павло, тоді б і проблем у нас було набагато менше… Він був справжнім патріотом України!».

Тож після закінчення Надвірнянського автодорожнього коледжу його призвали до лав Збройних сил України і не будь-куди, а в еліту армії — аеромобільні війська (десант). Спочатку проходив службу строковиком у восьмому окремому полку спеціального призначення міста Хмельницького. Згодом, не вагаючись, залишився там контрактником.

У зоні АТО Павло із військовими побратимами займався конвоюванням та охороною блокпостів. І під час однієї з ротацій на Луганщині його бригада потрапила під шалений мінометний обстріл сепаратистів.

Він загинув на полі бою, так, як і годиться справжньому солдату та патріоту.

Останнім статусом на його сторінці «Вконтакті» є крилата фраза «Nilinultumremanebit», що в перекладі означає «Ніщо не залишається без помсти».

Як у селі Вороненко ховали бійця АТО 23-річного Павла Ільчука. ФОТО

 

 

 

 

 

фото: Олег Дзем’юк, Вікна