сергій караванець

Франківський Півмарафон — задум, що виявився сильнішим за обставини. Його послання пронеслося Івано-Франківськом в українських вишиванках, у костюмах фей та дідів морозів. Зранку чи ввечері, у свята чи в будні дні — активісти проету вимірюють тепле місто біговими кроками… І на кожній пробіжці дружний тупіт ніг лягає в гімн «In run we trust».

21 грудня у Івано-Франківську бігом та колядками віддзвеніло «Коляда RUN» — перше зимове бігове свято, подароване творцями Франківського Півмарафону.

Як усе відбувалося? Чи були сумніви та непорозуміння? Якими будуть наступні забіги?

Про благодійність, справжню назву проекту, власні перемоги-програші і про усе, що не для преси, — Сергій Караванець у постійній рубриці «VERSAL» — ПЕРСОНА ТИЖНЯ.

— Перше бігове зимове свято у Івано-Франківську — досягнення не аби що. Як усе пройшло?

Відганяли і відспівали на «Коляда RUN» нереально яскраве дійство! Люди, що їхали в маршрутках, власних автівках,  — сигналили, махали. Друзі бігунів — підтримували плакатами. Ми їм за це дарували колядки впродовж усіх п’яти скажених костюмованих кілометрів дистанції. А ще — домашній глінтвейн, прянички, узвар та борщик.

Фініш — солодезний, атмосфера — передноворічна сімейна ідилія.)

Та були й плани, які не здійснились…

Зимове бігове свято

Зимове бігове свято

По-перше, ми хотіли формувати колону по-інакшому — ДАІ не дозволило. Мало бути ДАІ, кабріолет з музикою і ведучим, колона людей — як у американських парадах, — і ще одна патрульна автівка.  Але було ДАІ, люди, ДАІ, і вже потім — кабріолет. Музику й ведучого було чути тільки парочці бігунів позаду. Це вже не супер.

По-друге, не всі зрозуміли, що це не змагання. Деякі персони хотіли встановити свій особистий рекорд на 5 км. Це дуже амбітно, але те, що вони переганяли ДАІ — спричиняло незручності (усміхається — авт.). Хоча ми наголошували, що це просто бігове свято, «fun run».

— Справді пропрацювали в повний нуль? Не стикались із негативними відгуками щодо того, що свято було платним, а вилучені гроші — не спрямувалися на благодійність?

Була маса ефектів, задіяних у святі, які потребували оплати. Це і медальки, кожна з яких вартує 25 гривень, номерки учасників та інша поліграфія, транспорт, звукове обладнання і звукооператори. Головною обережністю було — не пропрацювати в мінус. Ми фізично не могли зробити забіг безкоштовним.

— Хіба «Благодійний Франківський Півмарафон» не позиціонує себе за назвою: як благодійну спільноту?

Так, перший Франківський півмарафон дійсно був благодійним. Одноразово. Благодійний Франківський Півмарафон — це назва проекту, який перетнув фінішну лінію 12 жовтня. Ми — творці цього проекту, а не «Благодійний Франківський Півмарафон», як спільнота. Півмарафон — лиш назва дистанції.

Офіційної назви проекту ще немає. Зараз ми працюємо над створенням повноцінної бігової спільноти. Тоді й з’явиться назва.

— Деякі франківці висловлюють позиції щодо прихованої комерційності проекту. Ніби, за його допомогою ти хочеш просувати згодом якийсь власний бізнес. Як ставишся до таких версій?

На питання про сумнівність фінансового розподілу, завжди раджу зібрати команду, зробити схожий проект, а потім — досліджувати його «темні плями». Таке «практичне завдання» проливає світло на усі міфи та питання.

В Івано-Франківську не можливо заробити в такий спосіб на індустрії спорту. Бо немає готової стабільної площини. Коли у Києві в біговий рух залучені десятки тисяч людей, то у Івано-Франківську — максимум три сотні. Це не ринок, це комічна роздрібна торгівля.

Тож прихованим сенсом нашої діяльності може бути лише популяризація спорту.

— Як відбувся розподіл коштів, зібраних з реєстрації учасників естафет Франківського Півмарафону? Відвідували притулок «Дім Сірка»?

Ми особисто в «Домі Сірка» не були — просто переказали гроші, 6 000 гривень. В український Добровольчий медичний батальйон «ГІППОКРАТ» на придбання реанімобілей перерахували 35 000 гривень, 3 000 гривень — на Фонд «Таблеточки». Залишок грошей пішов на передрук футболок учасників півмарафону. Розміри виявилися в реальності меншими, ніж очікувалось (М-ка була як S-ка), і просто не підійшли замовникам. Ми були змушені виправляти цей недолік.

Футболки, що залишились — продаємо зараз в ГІФі, в «Мануфактурі». Гадаю, через холоди вони більшою кількістю зустрінуть весну, і вже потім почнуть розходитися по руках.

— Коли усе здійснилось, перший Франківський півмарафон був проведений, які емоції були?

Ніякі.

Як так?!

Ну ніякі. Пусто. Порожньо. Думаю, що це нормально. Чи як?..

Не те, щоб він не виправдав моїх очікувань. Я мабуть відпереживав усе в процесі підготовки. Коли прокручував якісь візуальні картинки, зв’язував їх з емоціями, очікував результату. А потім — просто зафіксував факт того, що півмарафон відбувся… Зі стійких осадів — залишилась тільки вдячність людям, які відпрацювали запланований масив роботи.

А що я мав би відчувати?

Франківський півмарафон

Франківський півмарафон

Моральну сатисфакцію від того, що частина міста стала кращою, а його люди – знайшли свій шанс для правильних розваг і відпочинку.

Якщо вони знайшли — це вже їхня заслуга, не моя. Якщо вони не знайшли — отже я щось не так зробив.

В мене є група стейкхолдерів, про яких я маю піклуватися: це моя команда, учасники, партнери і благодійники, і місто. Якщо їм добре — добре і мені.

— Школа Бігу успішно організовувала франківців на систематичних заняттях. Вона «заморозилася» разом із холодами?

школа бігу

Школа бігу

У Школи Бігу має бути тренер. Який би заряджав фанатизмом, вірою в проект і в результат. Такого тренера зараз немає. Якщо буде бігова спільнота — до неї буде «прив’язаний» ідейний тренер. Якраз в цей час нам розробляють візуальний стиль.

Друга перепона для Школи Бігу — це відсутність приміщення для тренувань в холодний сезон. Суть не в тому, що влада не хоче його надати — у Франківську просто фізично немає такого приміщення. Бо для тренувань бігунів апріорі не підходять фітнес-клуби чи спортзали університетів, які постійно зайняті. Має бути великий закритий манеж із площадкою для пробіжок по колу. Як у Львові, наприклад.

— Візуальний стиль — повторюватиме мотиви «Теплого Міста»?

Ми завжди будемо частиною «Теплого Міста», бо працюємо на спільну ідею. Немає чого вигадувати колесо. Звичайно, наше оформлення буде виконане із дотриманням тієї ж стилістики — «вишивки».

— З Юрком Филюком просто співпрацюєте, чи окрім того — добрі друзі? Чого в нього, як в ідеолога «Теплого Міста», може навчитися ідеолог Франківського Півмарафону?

Ні, ми гарні знайомі. Юрко — «зубатий вожак» в плані досвіду, якщо порівнювати метафорично. У нього набагато більше успішних проектів, ніж у мене. Будь-що мені не імпонує оцінювання людей за кількістю перемог чи поразок. Успіх — той унікальний фактор, що ніколи ні в кого не повторюється за однаковою схемою.

Филюк вже діє за автоматичним чуттям. Це хороша стратегія: тримати руку на пульсі потреб ринку і міста настільки, щоб відчувати цей пульс інтуїтивно.

— Ти акцентував, що свято «Коляда RUN» — трендове, але із контекстом «по-європейськи». Наскільки Україна зараз не в тренді, якщо для прогресу доводиться орієнтуватись на тренди з-за кордону?

Коляда RUN

Коляда RUN

Спорт у всьому світі — це супер-тренд. Оскільки серед нашої команди немає професійних спортсменів, ми говоримо саме про аматорський спорт. Орієнтуючись на Європу і Америку, ми обрали їхні високі стандарти та параметри проведення свят, але залишили українську автентичність і бачення.

Нав’язати чужорідну культуру, навіть більш трендову, нереально і безцільно. Трендовість — це креативна унікальність, яка чимось зачіпає. Українців ніколи по-справжньому не зацікавлять закордонні традиції.

— При участі у проекті «Recognote» та інших стартапах, ти був відомий в бізнесових колах. Зараз — про Сергія Караванця говорить більша частина Франківська. Увага лестить, чи вона не така, якої ти очікував?

Публічність мені імпонує. Це вагомість, можливість впливати на процес творення міста. Але я не вважаю, що зараз моя персона дуже «на слуху» в Івано-Франківську. Люди живуть своїм життям. Вони говорять не про мене, а про свої емоції і враження. Не я стаю популярним, а продукт.

Це ж не селфбрендинг. Якщо я піду — проект не має зупинитись. В нас зараз є вісім людей, що залишились після циркуляції волонтерів, і які керують проектом. Це Іра Лонич, Рома Полянський, Іра Слободян, Паша Матчак, Іванка Жураківська, Ніка Томачинська, Оля Дубницька, Ната Сікора.

За час останніх дійств між нами практично не виникало неприязні, стерлися гострі кути процесу. Вдячний їм за таку взаємність.

— Текст першого мотиваційного ролика авторський. Систематично занотовуєш висновки, ведеш щоденник лідерства?

Безперечно. Це допомагає зберігати баланс та рівень впевненості. Впродовж дня я часто критикую себе за якісь недосконалості чи за недовиконаний обсяг роботи. Тож ввечері не маю, чим особливо пишатися. Всі перемоги зливаються в загальну масу під назвою «минув ще один день».

А коли в обов’язковому порядку сідаю перед листком паперу — 5-10 перспективних вчинків знаходяться. Перечитуючи попередні записи, визначаю, які помилки допускаю «на повторі». Це вже щось кармічне, що треба виправляти.

Щоденник оберігає від руху по колу.

— Кожен іде на пробіжку за своїм. За допомогою бігу ти: рятуєшся, шукаєш відповідей, енергії, спокою, чи борешся з власними демонами?

Біг — це моя власна шкала балансу. Завдяки спорту вдається тримати енергію в тонусі, тримати зосереджений фокус на роботі.

— Розсекретиш особистий секрет успіху як громадського лідера?

Я не зупиняюсь. Змінюю тактики, кути удару, але йду далі, і далі, і далі.

Існує міф, що Сталлоне, який написав сценарій для першого фільму «Роккі», хотів і головну роль. Йому пропонували тільки гонорар за сценарій… Його умовою була головна роль, навіть за повної відсутності гонорару. Він приходив продавати цей сценарій до тисячі разів. Тому домігся свого.

На додачу — в мене завжди був голод до інформації. Наприклад, якщо стою в черзі, їду в транспорті, чекаю на зустріч, — завжди слухаю якусь аудіокнигу, завантажену заздалегідь. Не можу цього не робити. Можливо, не всім властива така позиція, але я справді не можу зупинитись. Для мене зупинитись — це розпочати процес деградації.

— Організація бігових свят займає лиш частину від робочого дня, правда ж? Яка діяльність в планах?

Так, я ж маю на щось жити. Тому веду додаткові проекти: прибуткові. Повністю займала час лише підготовка до жовтневого півмарафону. А зараз є злагоджена група волонтерів. Як і мріялось, проект починає працювати сам на себе.

Та я іще не знаю, чи будуть наступного року якісь спортивні події від нас…Багато що змінилося, і це мене дивує. Гривня впала, наприклад. Не впевнений, що ми знайдемо спонсорів: їм буде важко зібрати гроші. А проекти мають рости, інакше все намарно.

Я знаю, що Франківський півмарафон був правильною річчю. І знаю, що енергія здатна відроджуватись і трансформовуватись в щось нове, не зупиняючи рух…

Але я хочу зробити щось ще краще.

Або не повертатися до цього взагалі.

Кольоровий забіг

Кольоровий забіг