Фото Юрка Дячишина

Незважаючи на складне життя, Славік – зірка багатьох світових ЗМІ. Про нього написали британські, американські, грецькі, в’єтнамські, тайські, мексиканські та інші ЗМІ. Про Славіка нині знають у Монголії та Перу.

Своїй славі, Славік (вибачте за каламбур – авт.) завдячує фотографові Юркові Дячишину, який після випадкової зустрічі почав знімати чоловіка та створив серію, яка нараховує 100 світлин “Slavik`s Fashion”.

 Тут і далі фото Юрка Дячишина

Фотограф розповів в ексклюзивному коментарі “Українській правді. Життя“, що Славік незвичайний безхатько.

Славіку 55 років, він бездомний божевільний волоцюга, циган, та зовсім незвичний, він веде особливий спосіб життя, непритаманний для бомжа – Славік не тягається з купою сумок, не порпається по смітниках, не спілкується з іншими, бездомними, а цигани взагалі від нього відреклися“, – каже він.

Юрко Дячишин зазначає, що Славік майже ніколи не вдягається в той самий одяг, що для бездомного дуже дивно.

Крім щоденної зміни одягу (часом двічі на день), Славік регулярно міняє зачіски, бороди, голиться під пахвами! У нього є схованка, про яку ніхто не знає, він береже таємницю свого житла“, – розповідає він.

Славік тиняється вулицями, вибірково ненав’язливо може просити милостиню. Регулярно п’є алкоголь, переважно пиво, але не є алкоголіком.

Головне не втратити здоров’я і щоб ніхто не порушував і не руйнував внутрішнього спокою“, – каже Славік.

Про своє знайомство з безхатьком, Юрко розповідає, що зауважив його давно.

“Я постійно зустрічав його на вулиці, але не хотів відволікатися, тому що знімав інший проект, та й спочатку ще не “бачив” (розумів), що з цього може вийти. Згодом помітивши його щоденну зміну одягу, вирішив зробити серію фото “колекція моди Славіка”. Всі фото зроблені під час випадкових зустрічей протягом двох років. Славіка я міг зустрічати щодня або раз у кілька тижнів чи місяців. Славіку подобалося позувати для фото, бо костюми він одягав не просто, це був його постійний перформерс і те, що на це хтось звернув увагу, приносило йому задоволення“, – каже фотограф.

Він продовжує, що пізніше безхатько звик до нього та знаючи де він буває, сам шукав Юрка.

Або я, маючи вільний час, йшов у місця де ймовірно міг його зустріти. Часом, йдучи десь у справах, чи проводячи комерційну зйомку, я міг почути за спиною: “ее-е-е-й, дружижче деж ти пропадав я тебе два дні тут на площі шукаю”. Не випадково зробити фото було не можливо, бо з ним не можна було домовитися, та і при випадкових зустрічах спілкуватися чи зробити фото не завжди було легко“, – розповідає Дячишин.

Славік – божевільний, тому він не адекватно спілкується і відповіді не зовсім зрозумілі. На всі мої запитання про одяг і навіщо він це робить він відповідав, що речі це суєта (неважливо), речей на смітниках багато“, – цитує він безхатька.

Часто, як каже фотограф, Славік зникав на довгі періоди часу і знов несподівано з’являвся, називав своїм другом і казав що дуже страшно втратити друга.

Останній раз я бачив його ще у січні 2013 року, сподіваюся з ним все добре і він, як і раніше, одного прекрасного дня несподівано з’явиться в мене за спиною і скаже: “-е-е-е дружижче де ти пропадав?“, – каже Юрко.