Тарасе, Україна фактично на початку нової виборчої кампанії. Наскільки доцільним і реальним є проведення виборів у той час, коли йде війна?

– Проводити вибори потрібно, але їх потрібно проводити після того як закінчиться АТО і люди на сході так само, як і на заході країни, зможуть проголосувати. Також тоді, коли ми побачимо справедливу виборчу систем. У нас зараз фактично за 2,5 місяці вибори, але ніхто не знає, які правила гри. Висока вірогідність того, що чинні виборчі правила, які встановлювали у 2012 році збережуться. Або буде інша система – закриті списки і тоді ми не побачимо якісного оновлення парламенту.

 

Якою, на твою думку, повинна бути виборча система, яка б забезпечила якісне оновлення Парламенту?

– Якщо б вибори проводили восени, або навесні наступного року, то можна говорити про пропорційну виборчу систему із відкритими списками – коли виборці голосують і за партію, і за конкретного кандидата від неї. Але, якщо ми проводимо вибори на початку жовтня, то, я переконаний, що багато виборців взагалі не зрозуміють, що їм робити на дільницях. Насправді, немає багато часу і бажання у ЦВК розповісти виборцям за що вони голосують. Тому ми можемо побачити, з одного боку, голосування з боку виборців. Але воно буде незрозумілим. А з іншого, – велику кількість зіпсованих або недійсних бюлетенів. Може бути і питання, що ж робити із тими людьми, які виїхали із зони АТО в ніші регіони і чи зможуть вони голосувати.

Тому, якщо ми говоримо про вибори, які ми дійсно вимушені проводити,бо цього хоче велика кількість людей, але з іншого боку іде війна, а ще з іншого – політичні сили змушені домовлятися, компромісом цього може стати проведення виборів за діючою виборчою системою, але з пакетним голосуванням за те, що наступні вибори відбуватимуться виключно за відкритими списками.

Думаю, якщо ми оберемо ВРУ і вона кардинально не зміниться, то нас знову чекатимуть парламентські вибори.

Враховуючи політичну реальність і те, що 225 депутатів, які пройшли по мажоритарні знову хочуть пройти по ній ж, те, що партії самі формують свої чорні списки нардепів, то скоріш за все вони будуть намагатися маніпулювати виборцями і захочуть провести такі вибори, щоб себе ж переобрати.

 

Можливо, після Революції гідності українських виборець голосуватиме не за яскраву кампанію, обіцянки і лідера партії, а за конкретних людей і їхні конкретні справи?

– У цій частині я песиміст. Останні соціологічні опитування показали, що лідерами є політична партія Петра Порошенка «Солідарність» і Олега Ляшка «Радикальна партія України». Тобто, у нас знову партії віртуальні, які тримаються на одній людині, вони не мають структури, вони не будувалися знизу, роками, як це повинно бути. Вони з’явилися тому, що є конкретна людина під цю людину побудувалася партія. З іншого боку, вибори до Київради показали, що у нас далі працюють бренди і підкуп виборців.

По-іншому виборці будуть голосувати тільки тоді, коли зміниться політичне покоління, коли такі молоді люди як ми, пройдуть декілька циклів виборів. Ходитимуть голосувати і вже зовсім по-іншому ставитимуться до прийняття рішення, розумітимуть, що парламентар – це не людина, яка ставить вікна і будує дороги, а законотворень. Але на це потрібен час. Думаю, що перелом буде після 2017 року.

 

Чому саме 2017 рік?

– Згідно із соціолоігчними опитуваннями, саме тоді люди, які вже народилися в незалежній Україні, мали б перший або дургий раз голосувати. Їхні цінності розвивалися уже в незалежній Україні і критерії прийняття рішень у них будуть вже зовсім іншими.

 

Які шанси мають новостворені політичні сили на потрапляння у ВРУ?

– За чинної виборчої системи, високого прохідного бар’єру , за несправедливими правилами гри, а я говорю про закритість фінансування, виборчих фондів, – шанси малі. Система побудована так, щоб лише олігархи, заводячи готівкові кошти, могли фінансувати партії. З іншого боку, виборці не готові йти працювати волонтерами у штаби. Що цікаво, що в Росії, де Путін і диктатура, є волонтери, які безкоштовно працюють у штабах, бо вірять у кандидатів. Тобто, коли ми почнемо вювати не лише на фронті , алей воювати раз на рік йдучи безкоштовно працювати у штаби чи на дільниці, тоді ми виграємо не тільки війну з Росією, але й з корупцією, бездарними депутатами і так далі.

 

Коли прогнозуєш вибори до місцевих рад, адже повне перезавантаження влади неможливе без змін і на найнижчому представницькому рівні?

– В останню неділю жовтня 2015 року. Це буде перша реальна спроба для нових політчиних сил пройти випробування владою. Тобто, чи зможуть вони переконати виборців на місцях і показати чи зможуть претендувати на вибори у парламент. У нас зараз є проблема – велика кількість нардепів ніколи не були депутатами місцевих рад. Вони попрацювали бізнесменами, лобістами, олігархами, а потім потрапили в парламент. В європейських країнах є політичний ліфт – політик проходить усі рівні роботи у представницьких органах. У нас же ця система збочена. Важливо, щоб політики вигравали місцеві вибори, доводили там свою ефективність і спроможінсть і потім йшли до парламенту.

 

Ряд політичних партій пропонує зараз «Закон про очищення влади». Чи може він стати альтернативою нашумілої люстрації і наскільки реально, що він буде проголосовний?

– Ідеї дуже правильні. Його давно треба було реалізувати, але, на мою думку, враховуючи те що, більшості деупатів і урядовців прийдеться більше ніколи не займатися політикою, чи займати певні псоади, то я сумніваюся, що вони думають про країну більше, ніж про себе і проголосують цей закон. Прогнозую те, що нажаль цей закон не буде проголосований. Політичним партіям зараз не залишається нічого іншого як проводити внутрішню люстрацію. Починати із себе. Визначити критерії , щоб політики не перемальовувалися.

Те, що його просувають парламентські політичні сили свідчить про те, що в Україні почалася нова парламентська кампанія. Жодна політична сила, яка хоче переобратися, ніколи не скаже, що вона проти люстрації. Хіба що крім КПУ, яку, сподіваюся, вибоцрі вже ніколи не оберуть. Всі інші політичні сили підтримуватимуть хороші починання. Але ми знаємо, що між публічним підтримуванням і реальними голосами у парламенті – велика прірва.

 

Доволі дивними виглядали дії прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, коли в парламенті було оголошено про розпад коаліції…

– З одного боку, Арсеній Яценюк зробив логічний крок, бо ініціативи Уряду Парламент не підтримує. Тобто, це був механізм тиску на ВРУ. Мовляв, накінець то потрібно ухвалювати важливі для країни закони. З іншого, фактично почалася виборча кампанія. І ще – це був емоційний крок Арсенія Петровича, яких він робить багато у своїй політичній кар’єрі. Швидше, заява про відставку стала сумішшю усіх цих факторів.

 

У час військового протистояння урядовці намагаются з різних джерел винайти гроші для армії. Наскільки правильним, на твою думку, є запровадження військового збору з україцнів?

– Вважаю, що податок на військо потрібно брати не із простих українців. Вони допомагають армії волонтерською діяльністю, фінансують для армії амуніцію, засоби захистуі так далі. Гроші треба братии з олігархів. Для великого бізнесу потрібно встановити податок, бо якщо вони хочуть займатися бізнесом у країні із європейськими парвилами, то нам потрібно вигравати цю війну у Росії. Тобто за це треба заплатити. І якщо люди можуть чимось пожертвувати заради цієї країни, і якщо гроші для них не є якоюсь цінністю, то пожертвувати на таку важливу справу, мені здається, вони мають змогу.

 

У столиці комунальники почали демонтаж майдану. Це викликало хвилю обурення у людей. Як думаєш, Майдан має залишитися?

– Мені здається, що кияни самі мають вирішувати, чи повинен у них стояти Майдан. Частину речей, які там є, потрібно зберегти у вигляді якогось музею, але рух у місті має бути відновлений. З іншого боку, Майдан – це не площа. В першу чергу, Майдан – це в голові. Він має бути в кожному селі, селищі, містечку. Я б не переймався за намети і барикади. Їх треба зберігати як символ. Зараз майдан треба переносити у свідомість кожного активного громадянина.

Але цінності змінюються дуже довго. Ми бачимо, що у нас в країні далі на порядку денному популізм та інші речі. А ми повинні щодень контролювати владу. Це питання системних дій, а системні дії народжуються з традиції.

 

Чи можлива в Україні ще одна революція, третій Майдан, якщо влада так і не почує вимог людей?

– Ймовірність така є, бо через певний час зі сходу з перемогою повернеться частина людей, які вміють користуватися зброєю. Якщо вони не побачать реальних реформ, тоді у них виникне запитання: а що ми там робили? Політикам потрібно над цим задуматися і задуматися над тим, що потрібно робити реформи, інакше в країні буде третій майдан. При чому він буде швидким, зі зброєю. І його результати дуже важко спрогнозувати.

 

Поки що єдиною реальною реформою стало прийняття закону про вищу освіту…

– Усі проекти законів давно подані. Єдине що перешкоджає їхньому впровадженню – це політична воля парламентарів і Президента. Тексти давно готові, реформи давно готові. Єдине – потрібно зібратися, проголосувати і починати це виконувати. Зараз країні потрібно сотні реформ.

 

Коли в Україні наступить мир, і як ти оцінюєш кроки Президента щодо завершення військового протистояння?

– Думаю, що нам потрібно навчитися жити з такими новинами щодня, навчитися постійно воювати. Приклади таких країн є. Війни мобілізують громадян. Головне, щоб ніхто з політиків на цьому не спекулював, не займався постановочними кадрами на фоні бойових дій, розказував про свій патріотизм, говорив що він готовий йти на фронт, а насправді нікуди і не збирається.

Зараз головне, щоб ми розуміли, що ці люди там воюють заради того, щоб ми могли тут нормально працювати і ефективно робити свою роботу. Все має працювати, щоб люди з війни повернулися і розуміли заради чого вони там стояли.

Щодо Президента, то думаю, нинішня політика і кроки президента в таких умовах отримають оцінку тільки через десятки років, коли історики писатимуть книги, розбиратимуться, хто і як приймав рішення. Зрозуміло одне – цьому президенту важко заздрити, бо він став президентом у найважчий для країни час. Щодо прийняття рішень, то поки що чогось поганого і кризового він не зробив.

 

 

Розмовляла Марія Лутчин