news-image: Роман Островський про щирість допомоги, «змагання» волонтерів та фронт кожного з насУ розмові з кореспондентом «Бліц-Інфо» Роман Островський розповів як громада має впливати на владу, чому не можна “спирати” все на війну та чи варто українцям чекати радикальних змін у країні.

Пане Романе, розкажіть на чому зараз зосереджена ваша діяльність?

Перш за все, допомога бійцям в АТО. Там війна, і це зараз має бути для всіх найважливішим.  Хоча помітив тенденцію, що в ЗМІ менше інформації почали приділятись АТО. Особливо перед виборами. Так, політика політикою, але в будь-якому ЗМІ перша полоса має бути присвячена війні, бо від неї залежить існування всього іншого.

Зараз Україна переживає не найкращі часи. Армія не сході фактично виживає за рахунок волонтерів. Тим не менш, багато хто вже втомився, збайдужів до потреб армії і жертвують набагато менше. Про це говорять всі волонтери. Де шукаєте гроші, щоб придбати необхідне?

Перед виборами дуже люблю використовувати кандидатів. Хоча, вважаю, що тут дуже багато волонтерів йдуть неправильним шляхом. Вони кажуть політикам «ви нам дайте допомогу – а ми вам пропіаримо». Не треба так робити. Треба казати – «якщо ви не допоможите, то ми вийдемо в ефір і скажемо, що ви нам відмовили». Ось у цьому випадку – стовідсотковий результат. Бо у випадку «дайте» йде фраза «я вже давав, але іншим». Та якщо ти маєш гроші на дорогі біл-борди, то будь таким добрий, допоможи армії. Зрозуміло, що ми не у жеброти просимо. На мою думку, якщо кандидат віддає останні гроші на біл-борди, то він ідіот. Але така допомога фактично була до виборів. Зараз сильно допомагає діаспора. От якби вся діаспора по долару скинулись, то вже б всі давно були вбрані. А ще, якби в нас ті депутати, які з самого початку зрозуміло, що непрохідні і витратили гроші не на агітацію, а на армію.… Я приблизно порахував, що непрохідні депутати загалом витратили 850-870 тисяч доларів – тобто, не менше 30 тисяч доларів кожен. Це величезна сума. Знаючи, що ти непрохідний, але все ж таки йду, бо мені треба засвітитись перед місцевими виборами. Та якщо ти до помаєш війську, то ми за тебе скажемо: ось ця людина гідна і ми їй довіряємо. А ті гроші замість викидати на вітер – дай на АТО. Хай навіть би половину дали, то ми б стільки необхідного купили. От зараз набагато слабше, ніж кілька місяців тому допомагають бізнесмени. Хоча, інколи не важливий розмір тої допомоги, а те, хто її приносить.

Що ви маєте на увазі?

Ну, до прикладу, бабуся, що має пенсію 870 гривень несе до нас 700. І ще вибачається, що мусить собі тих 170 гривень залишити. Так, зрозуміло, що тій бабульці завезли овочів на зиму. Бо вона нам зразу сказала: повернете гроші – я їх порву. Дуже вперта. Але цю бабцю не треба просити – вона сама прийшла. Ще таки був живий випадок: з району приїхав глухонімий чоловік. І він на пальцях запитував дорогу до Білого дому, бо він десь бачив, що тут Самооборона збирає допомогу. Привіз 500 гривень. Тобто, він стратив день часу, йому було некомфортно навіть шукати де ту допомогу можна дати. Ось це свідомі люди. На отакій свідомості мала би будуватись держава. Але це мали би робити не такі люди, це мали би робити бізнесмени. Вони б мали самі приходити і казати: а що вам треба?

Таких немає? Невже завжди доводиться йти й просити?

По-різному буває. Головне, щоб було за що цю допомогу придбати. Мені в 43 соромно просити. Я хотів би, що свідомість людей була прогресивнішою, розуміли, що треба допомогти. Є такі, що кажуть «о, ввели 1,5%  податку, то ми помагаємо». От мене є питання до бізнесменів, що платять цей податок: хто з них прослідкував куди пішли ці кошти. Я наприклад, не знаю куди вони йдуть. А це величезні суми. Думаю, що в нас на сході буде свій Сектор Газа. І триватиме це все дуже довго. Тобто, кошти там треба буде безперестанку. Кожний бізнесмен який дав би від чистого заробітку три проценти в місяць стабільно, ми б могли виживати. Не кажу, що всі не дають. Є бізнесмени, які віддають більшу половину заробленого. Хоча, найбільше говорять про свою допомогу, що заробляють мільйон, а на армію дають 5 тисяч. То і він на телебаченню про це говорить, і в газетах пишуть. А як дає вже 50 тисяч, то просто Герой України. Насправді, якщо він заробляє мільйон, а давав би триста тисяч, то був би молодець. А ті бізнесмени, що заробляють 5 тисяч, а дають 4 про це мовчать. Є такі, що приходять на початку місяця, беруть список, і раз в місяць кажуть «заїдьте і заберіть». І там дійсно все, що вони мали придбати. Є бізнесмени, які навіть самі вже везуть все те у зону АТО. Тобто, є багато різних випадків.

 А скільки треба грошей,  щоб вдягти одного бійця?

Якщо літом треба було 12 тисяч ( це без зброї, але з бронежилетом), то зимою треба близько 20 тисяч гривень. Це теплий одяг та білизна, берці. В окремих випадках – термобілизни. Зараз всі купують для бійців термобілизни, але не думають чи практично. По-перше, добра термобілизни коштує близько 100 євро/комплект. По-друге, вона для активного руху. Тобто, людина кілька годин катається на лижах і її з себе знімає та кидає прати. А сидіти на блокпосту у термобілизни – це як в термосі.  Вона не пропускає повітря. Ще два дні в ній можна сидіти, а на третій день тіло почне реагувати. Якщо мова йде про мобільні групи, що вискакують на завдання та вертаються назад, тоді мова ще може йти про термобілизни. В інших випадках краще вдягти бійця у теплу, байкову білизну. Якщо порівнювати за ціною, то замість одного комплекту термобілизни можна взяти три набори теплої.

Як ставлення бійців до того, що їх майже всім забезпечують волонтери, а не держава? Це не впливає на їхній бойовий дух?

Якщо він стоїть на блок-пості у теплому взутті, добре вбраний, має пачку сигарет в кишені і знає, що за кілька годин його змінять і він буде мати що попоїсти, то йому все це байдуже. Бойовий дух не падає. Але якщо боєць стоїть на блок-посту, а  нього відмерзають ноги,  то чи йому держава допоможе чи волонтери – йому байдуже. Він злий на всіх. Ми стараємось всі ці гасла «влада погана» певним чином зупиняти. Вони нам зараз ні до чого. Ми всі живемо у Фейсбуці. І якщо відкрити Фейсбук, то там 60-80% користувачів пишуть, яка погана влада. Це прекрасно, якщо ти сидиш вдома, п’єш пиво, дивишся футбол і паралельно пишеш у соцмережах про погану владу, бо в тебе під вікном дорога у ямах. А чого ти сам не встанеш з дивану та не засиплеш ту яму у дворі мішком гравію? Ти ж свою машину знищуєш. Сам нічого не зробив і безкінечно скаржишся на влада. Я цього не розумію. Так само і щодо допомоги армії.

Тобто, ви вважаєте, що скаржитись немає сенсу?

Найдорожче – це час. І витрачати його на те, що не можеш змінити – без сенсу. Ну нема зараз  достатньої допомоги від держави. Можна було б скоординуватись з найбільшими волонтерськими організаціями і на три дні зупинити всю роботу. І якби це дійшло до солдатів, то був би ще один Майдан. Але ж ми також розуміємо, що за цих три дні можна багато зробити. Ми не можемо дозволити мерзнути нашим солдатам. Тож вирішили, що немає чого «шуміти». Ну зробимо бунт, перекриємо дороги – хіба від цього в бюджеті з’являться гроші? І якщо бунтуємо і нам дають мільйон, то значить звідкись заберуть. Звідки? Не треба забувати, що нас всіх чекає важка зима. Поки є можливість, працюймо. Та й у Франківську неможна сказати, що влада взагалі не допомагає. Я не знаю, де ще в облдержадміністрації три поверхи займає волонтерський склад. Є  й допомога, яку не можу озвучити. Але в міру того що можуть, вони роблять. І це позитивний момент. Так, є області, де допомоги менше, а є де більше. Нам важко, але тут все треба змінювати на рівні закони. Верховна Рада має змінити Закон про армію. Закон про люстрацію мав би очистити керівництво армії.

Раніше разом із вашими колегами говорили, що складаєте люстраційні списки. Думаєте, всі чиновники, що мають піти, підуть?

Все залежатиме від громадськості. Будуть люди активними, контролюватимуть цей процес – то підуть всі, що мають. Хоча, зараз активність людей надзвичайно низька. Не складаються списки, деякі райони взагалі інертні. Є й псевдолюстрація. Чиновника хочуть зняти не через те, що він порушує закон, а для того, щоб поставити свого – кишенькового на його місце. Але загалом, кількість активістів, що вийшли з Майдану, і тих, що  залишились зараз, зменшилась в десятки разів. Ще одна проблема, це люстраційний комітет. 12 чоловік у Києві та один в області – це маразм. Комітети мали би бути в кожній області. Бо як віддати найважливіший на сьогодні закон у державі під відповідальність однієї людини? Я не виключаю, якщо цій особі дати спокою на рік, то він стане мільйонером. Бо система не ламається за один день. Тому громадськість має контролювати все це. Крім того, поки 12 людей всіх за списком перевірять, то чиновник ще рік на посаді просидить. Тут теж має бути допомога громадськості – пояснювати чиновнику чому він має піти. Якщо не зрозуміє, то виходити в ефір – озвучувати прізвища. А якщо й це не дійде, то треба приробити до смітників лижі і катати на лижах.

Як думаєте, змінить ситуацію новий парламент? І скільки треба чекати результатів? Рік, два, місяць чи тиждень?

Результати вже є. Майдан багато змінив одразу. Розуміння відповідальності за те, що відбувається в країні з’явилось як мінімум у 20% населення. Закон про люстрацію теж дасть своє. Хоча точно будуть випадки, коли будуть кричати «у нас нічого не змінилось, бо не зняли того чи іншого чиновника». Але якщо із десяти чиновників знімуть 8, то вже позитивний результат. Запрацює антикорупційний закон. Теж ж саме – якщо з десяти чиновників – злодіїв сяде хоча б 5, то це вже позитив. Закон про прокуратуру теж дасть свої результати. І це треба розуміти, що все відбуватимуться поступово.

Я знаю, що є й інші ініціативи, де ви приймаєте участь. Вам на все вистачає часу?

Вистачає. Можу назвати себе одним із тих, що почали активну громадську діяльність не завдяки Майдану. Хоча я не все життя був громадським діячем. Був бізнесменом, і навіть досить успішним. Та Юлія Володимирівна вбила всю тваринну галузь України, і я з вершини гепнувся на землю. І ледве з того викарабкався. А громадська активність в мене в генах. Відколи закінчився Майдан, у нас шини горіли два рази. Перший раз на Сахарова біля УМВС, а другий раз – коло Пресмашу. От біля заводу в ініціативній групі був мій тато. Так що це в нас сімейне (сміється). Насправді, волонтерських структур є багато. Ми закликали всіх, щоб почати координувати свої дії. Створили логістичний центр, з багатьма узгоджуємо свої дії. І не тільки з нашою областю. Тобто, у нас процес зрушився. Логістичний центр – нічий.

А для чого він взагалі?

Там сидять люди, які мають зв’язок з волонтерськими структурами та хлопцями в АТО. З фронту отримують замовлення, а тут його з волонтерами формують. Повна координація. Хоча, ще є й помилки, є й неузгодженості. Проблема в іншому – волонтерські структури починають мірятись силами. І для мене це дивно. Один хоче піаритись, другий каже, що він більше відправляє ніж інший, а хтось вже воює наближеність до комбатів. Тому  й треба був логістичний центр. Хоча, не ми перші. Мені дуже добре, що я порозумівся із Самообороною та ще з деякими структурами, яким не треба піару. І я просив би волонтерські структури перестати мірятись волонтерством, бо  це маразм. Мені доводиться бути віддушиною у таких ситуаціях. Є ще гірші – аферисти. Цього добра зараз дуже багато. Особливо, ті що стоять із скриньками. Це взагалі катастрофа.

До правоохоронців не звертались?

Міліція фактично нічого не може зробити, і я їх розумію – проблема ховається в недолугому законодавстві. Ми на вулиці Франка зупинили волонтера зі скринькою, який ходив по дорозі і збирав гроші. То вже не перший раз таке. А він нам каже «А що ви мені зробите? Ну заплачу штраф і далі буду стояти». Але вони ж нікому не допомагають. Це кошти, які вони ставлять собі в кишеню. Хоча, зі тими скриньками різні випадки є. От нещодавно зустрів 12-річну дівчинку біля ОДА  – вона йшла з скринькою. Кажу дитині, що є Закон України і вона не має права збирати гроші. І ця маленька дівчина каже «Я вважаю, що мій обов’язок вчитись. Але там йде війна. І якщо я прийшла зі школи і вивчила уроки, то зобов’язана хоча б дві години в день будь-яким способом допомогти армії». І вона ходить збирає гроші на АТО, і вона щиро їх збирає. Це не ті 25-річні бички, що ходять зі скриньками, а потім потрошать їх собі в кишеню. Вона дійсно збирає на АТО. І так кожен має роботи. Про таких як вона треба писати. Та все ж таки шахрайства є дуже багато. І навіть через це волонтерським структурам треба об’єднатись. Є ще проблема координації – коли замовлення одного батальйону на 30 спальників виконує одразу кілька волонтерських груп. Ми це виправили. Логістичний центр потроху розвиватиметься.

Як вважаєте, це правильно, коли громадські активісти йдуть у політику?

Тут з якого боку дивитись. Ось, до прикладу, в Грузії після революцію весь громадський сектор пішов у політику і виграв. Але громадський сектор там залишився фактично пустий. А де зараз Саакашвілі і що там зараз твориться? Тобто, це теж не дуже позитив. Хтось має йти в політику, а хтось має залишатись в громадському секторі. Головне, щоб суспільство не спало. Наш народ як солома – дуже швидко загоряється, але й швидко гасне. Майдан «вистрілив», а чи вистачить сили довести до кінця – покаже час.

Просто нам був потрібен час, що все усвідомити. Хто в тому році міг припустити, що цьогоріч загине скільки людей. Скільки людей з великої букви стануть Героями. Ми маленькі гвинтики у цій системі. І я, і ви. А ті, що на сході – це є механізми цієї системи. І ми, як гвинтики, не можемо випадати. Кожна людина має мати свій фронт. У когось інформаційний, в мене – волонтерський, люстраційний, навіть той же – смітниково-люстраційний. Бо бійці повернуться додому і задають питання кожному «за що ми там були?» Так, щоб ворог не пішов далі і ми жили в мирі. Але не тільки. Вони прийдуть звідти і будуть в нас питати «Слухай, а чого поки я був там, ту нічого не змінилось. Чому я веду дитину в садок, а мені кажуть дати 300 баксів? Що ти тут робив?». Щоб так не стало, кожен має мати свій фронт Кожен має допомагати, чим може. Якщо людина не хоче, то це інша справа. Головне – не лишатись байдужим. Байдужість – вбиває. І нас, і їх, і державу.