Кореспондент поспілкувався з Лідією Анушкевичус про волонтесрьких рух, допомогу бійцям АТО, політику і коли в Україні буде мир.

 

Лідіє Ярославівно, як виникла ідея волонтерського руху «Свій за свого» і з чого усе починалося?

Почалося з моєї зустрічі з Юрієм Романюком. У нього були списки необхідних речей для 5 батальйону тероборони. Я взяла один список із господарськими речами – це мені було найближче, бо знала де що можна купити по хорошій ціні, і почала працювати. Разом з Зіною Іванівною Федорук і Наталею Фітель ми з допомогою небайдужих людей за два дні опрацювали майже всі пункти того величезного списку і самі відвезли допомогу в Делятин. Тоді зрозуміла що маю потенціал, досвід і фінансові можливості, працювати заради громади.

 

Тобто, почали ви свою роботу з допомоги 5 батальйону. Кому допомагаєте зараз?

Ми допомагаємо головним чином бійцям з Івано-Франківська і області. Працюємо адресно, персонально з людьми. Зібрати одного бійця коштує не менше 6 тисяч гривень – це рюкзак, одяг, взуття, перчатки, нарукавники, наколінники, тактичні окуляри, ліхтарик, бінокль, ножик, аптечка та інші необхідні дрібниці. Все підбираємо індивідуально, відносно військової спеціальності солдата.

Внутрішні війська, рота охорони аеропорта, вертолітна бригада, Беркут, Грифон, Аьфа, льотчики, прикордонники, добровольчі батальйони Азов, Айдар, …. Кому ми тільки не допомагали. Допомогали 4 Батальйону Національноі гвардії. Область купила бронежилети і каски. Місто – радіозв’язок і взуття. Наша волонтерська група проплатила військову амуніцію. Інші благодійники закупили форму. Це була грамотна системна робота командира батальйону Сергія Шуляка з владою і волонтерами. Зараз допомагаємо 128 бригаді, що дислокувалися в Ужгороді. Там багато наших земляків, допомога їм надзвичайно потрібна.

 

Де ви знаходите волонтерів, які вам допомагають?

Небайдужі люди об’єднуються. Познайомились з Лесею Воробканич саме через спільне бажання допомогти нашим військовим. З її допомогою ми замовляємо кровозупинні засоби, жгути, медичні сумки, фільтри для очищення води, таблетки для очищення води, перескопи. Магазин “Ciao Cacao” на Бельведерській біля Галки потроху з гламурного магазину жіночого одягу перетворився в наш штаб. Дуже продуктивно працюємо з волонтерською групою Іринки Вруської. На прощах в Крилосі і в Погоні без її загвіздянських і франківських волонтерів, особливо невтомної Ольги Федорівни, заступника директора Загвіздянськоі школи, ми б не справились. Волонтерська група з НДІ ПАТ ” Укрнафта” під керівництвом Віри Гаврилюк вже два тижні разом з нами на Патріотичних розпродажах. Гроші, які виділили на святкування Дня нафтовика, колектив витратив на тепловізор для 128 бригади. Ще одна надзвичайно активна група – група Іри Смоленської, фірма “Гіпократ”. Аня Масляк і її чоловік Роман, сім’я Литвин і їхні друзі, Леся Федорук з подругами, Анжела Гупалюк, та зрештою і моя родина.

Останні вихідні засвідчили, що нас багато! Не знаю, чи можна назвати волонтерами нашу спілку художників, керівник Микола Якимечко. Напевно так, адже вже два рази гроші від аукціонів вони давали саме нашій волонтерській групі на закупівлю тактичних медичних сумок.

Михайло Король і його колектив, що спекли для нас 2,5 тисячі пряників.

 

Список вже надзвичайно великий. Боюсь когось забути. Наперед вибачаюсь, якщо когось не назвала. Активно почали допомагати земляки з США, Канади, Норвегії. Всім величезне спасибі!

 

“Свій за свого” – це ініціативна група. Назву отримали з легкої руки Андрія Фармуги, що віддав нам для роботи фейсбучну сторінку “Свій за свого”, створену ще на Майдані. У нас є благодійний фонд «Оберіг», який вже працює багато років. Є рахунок, на який можна перерахувати гроші.

 

За час існування вашого волонтерського руху, на яку суму ви вже допомогли військовим?

Поки сума йшла до мільйона гривень, то я ще рахувала. Зараз це вже десь більше, ніж півтора мільйона гривень. З кожним днем сума збільшується. Ось і гурти “Пан Пупец” і “Фліт” організували концерт в приміщенні актового залу Прикарпатського університету. Гроші, вилучені з продажу квитків, хлопці всі до останньої копійки, віддали нам на закупівлю теплої білизни для солдат. Дякуємо їм.

 

Протистояння на Сході триває вже не перший місяць, так само і ваш волонтерський рух вже працює доволі давно. На початках легше було знайти гроші, ніж зараз? Чи нічого не змінилося і люди продовжують так само активно допомагати?

По-перше, ми не йдемо щораз до одних і тих самих людей. По-друге, Івано-Франківськ небідне місто. Потенціал наших людей дуже великий. Навіть в школах міста на Свято Знань замість квітів вчителям люди збирали гроші для підтримки наших бійців. Люди піднялися і гуртуються навколо сільної і неймовірно важливої справи. Крім того ми дещо змінили принципи своєї роботи –  вирішили самотужки заробляти гроші на різноманітних акціях і розпродажах, а не просто ходити і просити. Ініціатором такого підходу до справи була Леся Федорук, яка вперше запропонувала провести акцію з ресторанами. І це виходить. Ми ні від кого не залежимо, крім як від громади міста. Дякуємо всім, хто нам допомагає.

 

Що зараз, у першу чергу, просять військові?

Практично перелік той же – медикаменти, оптика і амуніції. Хлопців обстріляли, вони втратили те, що було. Потрібно заново закуповувати. З медикаментів, в першу чергу, кровоспинні засоби. Йдуть холоди – потрібна термобілизна, теплі куртки. Коли солдат буде вбраний, як справжній воїн, у нього буде зовсім інший внутрішній стан.

 

У той час, коли керівництво держави не може здійснити закупівлі через різноманітні тендерні процедури, фактично пересічні українці забезпечують армію. Так повинно бути?

Моє переконання – розвинутий волонтерський рух вказує не на слабкість держави, а на розвиток громадянського суспільства. За часів СРСР у нас було викорінено поняття громадянського суспільства. Люди звикли, що за них усе робить держава. В США, наприклад, волонтерський рух надзвичайно розвинутий. Є внутрішня потреба людей віддати частину свого часу, коштів на громаду. Зараз є чітке розуміння того, що кожен з нас повинен щось зробити для держави. Так повинно бути. Те що працюють волонтери – це нормально. Інша справа, що ми не можемо купляти зброю і керувати військами. Тут починаються питання до керівництва держави і до керівництва АТО. На своєму рівні ми свій фронт закриваємо. Але і держава на своєму рівні повинна працювати продуктивно. Поки що ми цього не бачимо. Бачимо багато помилок і відкритої зради. У мене особисто до військового керівництва дуже багато питань. Можливо, незабаром я зрозумію, що однією теплою білизною займатися не зможу. Ті хлопці, яким я допомагала і допомагаю, повертаються і починають мені ставити запитання. Думаю, що я буду готова йти і задавати ці питання керівництву держави.

 

Які ще проекти плануєте реалізувати?

Працюємо над створенням фонду, що буде займатися лікуванням і реабілітацією поранених. Це непроста дороговартісна і необхідна справа. Безпосередньо фондом займається Зіна Іванівна Федорук і Наталя Перцович. Роботу плануємо організувати так, щоб створити стабільний бюджет фонду. Потрібно об’єднати небайдужих людей, що зможуть жертвувати посильні внески щомісяця. Україну очікують чергові парламентські вибори.

 

Ви не плануєте йти у велику політику?

Я дуже важко сприймаю політичні лозунги. Я готова працювати як волонтер, як громадський діяч, але аж ніяк не як політик, бо не можу заставити себе бути у вузьких рамках тієї чи іншої політичної сили.

 

Як сім’я ставиться до вашої такої активної громадянської позиції?

У мене вже виросли діти. Абсолютно не шкодую, що свого часу 12 років віддала їхньому вихованню. Результат – сімейний бізнес можу спокійно довірити їм. Чоловік підтримує і допомагає мені, для мене це надзвичайно важливо. Поважаю свого чоловіка за те, що ніколи не був залежним ні від від політичних вождів, ні від олігархів і завжди допомогав людям. Зараз, в такий важкий час, відчуваю великий рівень довіри людей, саме завдяки його роботі.

 

На вашу думку, коли в Україні наступить мир?

Мені часто задають питання, коли все це закінчиться. Моя думка – війна закінчиться, коли ми станемо сильнішими, коли ворог зрозуміє, що має справу з сильною державою. Зараз ми всі повинні об’єднатися навколо цієї ідеї. Створення народноі арміі – одна з першочергових задач. Я щаслива, що своєю працею можу внести часточку в перемогу. Я оптимістка і вірю, що в нас все вийде.