news-image: Чим пахнуть данські свинарники?
 Острівна монархія

Що, крім вікінгів-норманів і казок Андерсена, звично знаємо про Данію? Що це острівна країна з морським кліматом:  м’яка зима (середня січнева температура — 0 градусів) і прохолодне хмарне літо (до 20 градусів). Що це конституційна монархія і що тут дуже високий рівень життя. Данія площею трохи менша за три наші галицькі області, зате на кожного з п’яти з половиною мільйонів данців припадає $38 000 ВВП (в Україні близько $7 000).

Коли ми з Німеччини в’їхали в Данію, зразу відчули різницю: шикарні багатосмугові автобани зникли; будинки — зовсім не претензійні, але добре впорядковані. Хмародерів, які ріжуть небо в будь-якій европейській столиці, в Копенгагені не побачити.

Отож є очевидним, що данці не хворіють на манію величности, хоч у XIV–XVII ст. їхня країна була панівною силою на Балтійському морі, а у ХV ст. володіла всією Скандинавією.

Усе в цій країні вказує, що в ній живуть добрі газди і педанти. Шляхи тут хоч і не дуже широкі, зате всюди рівні, навіть у далекому селі, можливо, рівніші й за рівні німецькі. Ніде не побачите й грядки, лише багатогектарні поля зернових, кукурудзи, картоплі, ріпакуѕ і ще одна особливість: данці назагал не є прихильниками парканів, яких тут дуже мало, і не вішають на вікна штори і тюлі.

На 5,5 млн. населення в Данії, як запевняв один із власників «Даноші» — Том Аксельраард, який запросив галичан до себе в гості, вирощують 28 млн. голів свиней  (в Україні на 46 млн. люду — всього 7 млн. свиней). Причому свині в Данії мають дуже пристойне, можна сказати, навіть щасливе свиняче життя, яке регулюютьѕ санітарно-технічні норми ЕС. Данці є неперевершеними в тваринництві, організованість якого сьогодні є чи не найкращою в світі. Тваринництво і передусім свинарство дає цій країні приблизно третину державного бюджету. Ця маленька країна ще в 1996 р. вийшла на перше місце в світі з експорту свинини на душу населення і на рівних конкурує з Китаєм і Бразилією. А тому данці ставляться до своєї свинарської галузі з великим пошанівком.

Відшліфовані данські технології 

У містечку Оутруп, яке налічує дві тисячі жителів, українську делегацію в готелі «Axelgaard Resort» приймав Том Аксельраард, один із засновників компанії «Axzon A.S.». Це вона породила «Даношу», нині найефективнішу свинарську компанію в Україні. Аксельраард розповів, як понад 20 років тому в нього виникла божевільна, за його словами, ідея започаткувати свинарський бізнес в Україні. Щоправда, спочатку він хотів мати свою сімейну ферму в Данії. У 1982 році як аграрій у третьому поколінні придбав молочне господарство на 90 корів. «Здавалося, все склалося так, як я бажав, — каже бізнесмен. — Але дуже скоро стало зрозуміло: бути фермером у Данії — це зовсім не те, чого я очікував. Аграрний бізнес в Евросоюзі досі має значну державну підтримку. Щоб не обвалити ціни, уряд платить своїм фермерам за обмеження обсягу виробництва. Европейські країни буквально купалися в їжі: гори масла, м’яса і всього іншого. іноді мені доводилося позбавлятися від надлишків молока, просто виливаючи його в полі. Я вирішив, що мені як фермеру буде краще в ринкових умовах і там, де людям справді потрібна їжа».

Словом, в якийсь момент Том Аксельраард зрозумів, що з нього досить, і подивився у бік голодної Африки. Він уже було вмовив дружину Марлен вирушити туди, як на сході Европи впала «залізна завіса», що приховувала, як з’ясувалося, не менш цікаві ринки. У 1992-му Аксельраард у ролі консультанта з тваринництва однієї з данських фірм вирушив у Запоріжжя. Від знайомства із «соціалістичним» господарюванням з його дефіцитом кормів і кваліфікації та надлишком злодійства він пережив справжній шок. Тож інвестувати в Україну не ризикнув, а розпочав із Польщі, де в 1994 році орендував три свинарські підприємства і 3 300 га землі. Через 10 років підприємство Аксельраарда «Poldanor» стало другим у Польщі виробником свинини.

Налагоджений бізнес дозволяв рухатися далі на схід, розповідав бізнесмен українцям. Він купив закинутий свинокомплекс «Прикарпатський» в івано-Франківській області, розрахований на вирощування майже 40 000 свиней, разом із прилеглими землями. Щоб вивести свій бізнес у трійку українських лідерів, Аксельраарду знадобилося приблизно стільки ж часу, як і в Польщі, — 10 років.

Нині «Даношу» він називає «зіркою», яка своїми «фантастичними», за його словами, економічними показниками, в т. ч. рентабельністю, кількістю поросят на одну свиноматку і т. ін., випереджає не лише місцевих конкурентів, а й свою материнську компанію, а також і її польську «дочку». За прибутковістю «Даноша» в Україні не має собі рівних і є другою за числом поголів’я та обсягами виробництва.

Головна перевага «Даноші» перед конкурентами — роками відшліфована в Данії, а потім і в Польщі, технологія. Апробований там ритм виробництва і технологічні стандарти впроваджено на всіх п’яти фермах «Даноші» на Івано-Франківщині. Все до дрібниць продумано, чітко прописано і «спущено» для безумовного виконання працівниками ферм. Годівлю, температурний режим, освітлення, вентиляцію і навіть «еесівські» норми волі для свиноматок (мають вільно жити в клітці) на цих свинарниках, як і в Польщі чи Данії, підбирають під кожний етап життя тварин. Єдина різниця, що свинокомплекси «Даноші» на Прикарпатті є ще більш сучасними, в чому автор цієї публікації і сам наочно переконався після відвідин великої свиноферми на 24 тисячі голів у Делієві Галицького району, яку введено в дію понад півроку тому.

«Маленькі помилки призводять до великих проблем», — повторює
Т. Аксельраард. Тому на українських свинарниках санітарні вимоги ще жорсткіші, ніж у Данії. Щоб уберегти поголів’я від загрози свинячих хвороб через поширене серед нашого населення розведення свиней, тих галичан, які в себе вдома мають справу із вирощуванням свиней, до роботи на «Даношу» взагалі не допускають. На свинокомплекс можна потрапити лише у спеціальному змінному одязі і після душу. Те саме довелося пройти і журналістам. Так тут оберігають від зарази цінних свинок, яких для розведення породи завозять аж із Данії. На фермах «Даноші» панує залізна дисципліна. Найменший запах алкоголю — і не один уже поплатився доброю роботою.

Економіка вирощування свиней упирається в одну жорстку аксіому: в собівартості свинини витрати на відгодівлю становлять приблизно 75%. «Даноша» витрачає на годування свиней значно менше, ніж вітчизняні конкуренти. За показником конверсії корму — витратами кормів на 1 кг приросту це підприємство, як рік тому інформувала на презентації для інвесторів «Axzon A.S.», мало показник 2,4 кг, тоді як середній в свинарській галузі в Україні показник — 4 кг. Для порівняння: в Данії — 2,66 кг, Німеччині — 2,92 кг.

І тут наштовхуємося на парадокс української економіки: хоч корм в Україні набагато дешевший, ніж у країнах ЕС: за оцінками експертів ринку, навіть на 100 доларів на тонні, і ціни на м’ясо в Україні досить високі (за торішніми даними «Axzon A.S.», 1 кг свинини в Україні коштував у середньому 2,3 евро, тоді як у Польщі — 1,65, а в Данії — близько 1,5), при цьому свинарський бізнес у нашій країні в своїй більшостіѕ збитковий. Але це не стосується «Даноші».

Ферма і житло — по сусідству

Однак Том Аксельраард запросив чотири десятки українців у далеку Данію не так для того, щоб похвалитися успіхами свого бізнесу, як показати їм, як живуть самі данці в сусідстві зі свинофермами. Бо на івано-Франківщині данський інвестор саме в цьому аспекті має сьогодні найбільше проблем із противниками присутности свинокомплексів.

Про це «Галичина» неодноразово писала попередніх років. Здається, особливо дошкульною для данських інвесторів стала торішня скарга громад сіл Делієва та Ланів Галицького та Сівки Войнилівської Калуського районів за підтримки Національного екологічного центру України радникові з виконання обов’язків омбудсмена Міжнародної фінансової корпорації щодо проекту МФК №31990 «Axzon A.S.» в Україні (МФК торік надала «Axzon A.S.» кредит 70,6  млн. доларів). Скаржники домагалися не лише доступу до повної екологічної інформації про роботу ферм «Даноші», зменшення екологічних та соціальних впливів від діяльности ферм та відшкодування за заподіяні здоров’ю та довкіллю збитки, а й взагалі зупинки діяльности тих ферм, за якими водиться найбільше екологічних і бюрократичних порушень. А такі гріхи справді були, й про них писала і преса.

Отож Том Аксельраард повіз прикарпатців на чотири данські ферми, жодна з яких, до речі, не належить «Axzon A.S.». Цим він дав можливість керівникам районів і сіл, на території яких працює «Даноша», а також журналістам самостійно скласти уявлення і порівняти ферми в Україні та Данії, в т. ч. на нюх.

Свиноферма Лайли та Есрера Педерсенів на 700 свиноматок розташована в містечку Оутруп фактично серед людських поселень: від центральної дороги — метрів за 20; сусідні будівлі — поряд. і що дивно: запахів від ферми майже не чути, хоч і після екскурсії самою фермою ми занесли до автобуса стійкий її запах. Гноївку данці спочатку утилізували лише на полях, пізніше, побудувавши біогазовий завод, почали переробляти її на газ. Однак біогазовий завод можуть собі дозволити лише дуже потужні фермери.
Аксельраард так пояснив ставлення своїх земляків до «свинячого фактора»: «Запах є, але він не шкідливий. Данці цю неприємність прагматично сприйняли, бо свиноферми дають третину бюджету країни».

Але галичани, нанюхавшись запахів на фермах і біля них,  були вражені іншим: врожайністю данських полів. Хтось зірвав колосок пшениці і почав рахувати зернини. Їх було до ста. Данці спроможні на своїх піщаних грунтах збирати по 80 центнерів зерна з гектара. І це завдяки в тому числі й гноям зі свиноферм. Наші охали й ахали, мовляв, а як би це все на наших чорноземах.

Ще одну вражаючу картину галичани побачили на свиноматочній фермі Кіма Кнудсена в містечку Хвальзо, що за 45 км від Копенгагена. Тут буквально за кількадесят метрів від чинної ферми в колишніх фермах, які стали нерентабельними, нині живуть сім’ї копенгагенців, які шукають для себе і свого потомства спокійнішого і здоровішого життя на селі. Батьки щодня добираються на роботу в Копенгаген, а діти вчаться в місцевій школі і після уроків замість того, щоб «висіти» в комп’ютері, приходять на ферму доглядати трійко поні чи цікавляться технікою.

Як це не дивно, але запаху тут не було чути навіть поряд із фермою. Можливо, завдяки буйним зеленим насадженням зі столітніх дерев, які прямокутниками оточують ферми, і вдалому плануванню. І це при тому, що лагуни на фермі Кіма Кнудсена є відкритими.
Переобладнання старих ферм під готелі — звична справа в Данії. В одному з таких готелів, який раніше був свинофермою Тома Аксельраарда, жили й прикарпатці.

Бажання та реалії 

Якщо підсумувати побачене на свинофермах у Данії і в Україні, то висновок напрошується такий: технологічно свинокомплекси «Даноші» є передовішими навіть за данські. Екологічні параметри теж нічим не різняться: як там, так і тут лагуни, в яких зберігають гноївку, є закритими. Але в Галичині щось заважає спокійно співіснувати сільським громадам і бізнесу із неприємним свинячим запахом. Як на автора цієї публікації, вина за непрості стосунки із деякими сільськими громадами лежить частково як на інвесторові, який на початках поверхово розумівся на українських реаліях, особливо на чиновництві, і недостатньо співпрацював із сільськими громадами, а також допускав деякі екологічні «вільності», так і ще більше — на місцевій владі, яка в цій інвестиційній історії залишила за собою досить чіткий слід бездумности (наявність численних свиноферм у басейні Дністра, розташування ферм на горбах і т. ін.). і місцеві громади теж варті свого — пізно прокинулися, часом дозволяють собою маніпулювати.

Але це все загалом, здається, вже припорошена часом історія, а нинішня реальність — це наявність п’яти потужних свинокомплексів «Даноші» в Калуському і Галицькому районах, які поповнюють місцеві бюджети. Від них нині треба вимагати не закриття, бо це навряд чи є реальною затією, а ретельного дотримання екологічної безпеки й активнішої соціальної участи в житті сільських громад.