ajdar

Спробую максимально беземоційно описати наші пригоди.

Близько десятка молодих хлопців-добровольців з Чорного Комітету зібралися поїхати в батальйон «Айдар». Особисто я їхав, щоб отримати основи військової підготовки та по мірі своїх можливостей допомогти батальйону.

Когось з чоркомівців я добре знав раніше, з більшістю ж познайомився на Майдані під час подій на Грушевського. В батальйоні уже служать їх знайомі-майданівці, тому наш візит був узгоджений. Ми зібрали речі для себе, затарилися згущиком, сигаретами, бронежилетами для бійців «Айдару» і поїхали до Харкова. Звідти рейсовим автобусом виїхали до Старобельська, де нас мала забрати військова техніка батальйону.

Коли за с. Кучерівка ми побачили блок-пост з українськими прапорами, то були навіть трішки раді. Цікаво, як же відбувається контроль на території, наближеній до АТО? Чи не прошмигне сепаратист через український блок-пост?

Зустріли нас люди зі зброєю з синьо-жовтими стрічками. Дехто з них мав шеврони давно розформованого «Беркуту». Це трішки насторожило. Хоча може це ж «наш» «Беркут», перевихований… Коли у нас перевірили документи, це було не дивно.

Не дивно, коли попросили показати речі. Навіть коли нас поклали на землю і націлили автомати, побачивши в рюкзаку чиїсь розтоптані берци, особисто я поставився до цього з розумінням – підвищені заходи безпеки як не як. Плюючись від піску, ми все ж пояснили хто ми і куди їдемо. Хвилин через 20 телефоном надійшло підтвердження від комбата «Айдару», що ми дійсно добровольці і їдемо в батальйон.

Здавалося, інцидент вичерпано і можна їхати далі. Нам дозволили сісти в автобус. Потім знову попросили вийти — сфотографувати документи. А далі почався «шпон» по повній. До найдрібніших речей.

Ось невеликий перелік претензій, які лунали на мою адресу. Чому в тебе військовий квиток видано нещодавно? (коли виповнилося 25, тоді і видали. Із запізненням на кілька місяців). Чому берци розтоптані? (давно ходжу у походи, з юних років брав участь у вишкільних таборах, тереновий іграх і т.п.) Чому в тебе бронежилет кращий ніж у мене? (а я звідки знаю чому так?), що це за значок «Молодого Народного Руху», що це за організація? Фігнею ви страждаєте, навіщо такі організації взагалі потрібні? Ти помічник народного депутата, тобі зарплати не вистачає? Нащо воно тобі треба?

Питання які лунали до всіх: Навіщо ви туди їдете? Вам вдома робити нічого? Скільки вам платять? Хто вас фінансує? Де ви познайомилися? Ви були на Майдані? Коктейлі кидав?

У когось на планшеті знайшли фото з Майдану чи Грушевського і агресії стало ще більше – «Вы правосекы, вы убивали наших ребят. Сейчас мы вас расстреляем и вас никто искать не будет!». Намагання вийти на розмову, що Майдан закінчився, а зараз ми всі разом на боці України, виявилися безрезультатними.

Нас посадили «на корточки» обличчям до поля. Пролунав постріл. Виявляєтся тестували бронежилет. Мабуть броники тест пройшли, бо після «шмону» ми кількох з них недорахувалися. Як недорахувалися з десятка пар тактичних рукавичок, окулярів та іншої допоміжної амуніції, яку планували лишити хлопцям в «Айдарі».

Прикметно і особливо заслуговує на увагу, що поки силовики займалися нами, блок-пост проїхав автомобіль із озброєними людьми. Хтось міліціонерів крикнув: «зупиніть машину!» але «беркута» вдали, що не встигли зреагувати. Автомобіль так і прошмигнув в сторону Харкова. Дуже хочеться сподіватися, що це були учасники АТО, а не терористи.

Приїхала слідча група. Нас змусили давати пояснення: хто ми, куди їхали, навіщо. Тим часом двох наших, Богдана та Івана, вивезли в ліс. В лісі ставили на коліна, казали, що зараз розстріляють і закопають, стріляли в повітря і в землю. Цілком повірю, що і розстріляли б, якби з «Айдару» регулярно не телефонували і не запитували, чому нас досі тримають, адже наближається ніч, а вночі пересуватися тут небезпечно.

Врешті-решт, коли почало темніти, нас відпустили. Без частини речей, але нам натякнули, що особливо жалкувати не варто, адже решту заберуть на наступному блок-пості…

До найближчого м. Куп’янськ у повному виряді і з речами для бійців батальйону ми йшли близько 5 км. Під час «вправ» під дулом автомата, я десь потягнув ногу. Тому ішов накульгуючи. Зрештою, нам пощастило заночувати в готелі, а не на вулиці.

На ранок нога розпухла, і на цьому моя поїздка скінчилася — довелося повертатися в Суми. В обід хлопців забрав автомобіль із батальйону. Машину довелося гнати за багато кілометрів, палити зайвий бензин тільки тому, щоб добровольці могли безпечно пройти через блок-пости… Зараз вони вже в батальйоні «Айдар»

На цьому кінець. Не хочу нав’язувати жодних висновків. Тільки факти як привід для роздумів.

Нагадаємо у батальйоні проходять службу двоє франківців – Андрій Грималюк та Петро Шкутяк.