2

— Після емоційної інавгураційної промови Порошенко приступив до низки непублічних заходів. Основні зусилля спрямував на перемовини щодо врегулювання ситуації на Донбасі. Бачимо, перебуває в постійному контакті з німецьким канцлером Анґелою Меркель, віце-президентом США Джозефом Байденом. Відбувається активний пошук компромісів. Суспільство хотіло побачити виконання однієї з головних обіцянок, почутих у Верховній Раді 7 червня, — припинити вогонь на Донбасі за тиждень. Порошенко слова не дотримав.

Чого чекали від глави держави насамперед?

— Після емоційної інавгураційної промови Петро Порошенко почав діяти нелогічно. Не зачистив жорстко Донбас, чого чекали, а в умовах продовження активного збройного протистояння розпочав переговорний процес із Росією. Це — стратегічна помилка. Треба було діяти навпаки: припинити вогонь і відновити конституційний лад на Донбасі. Ввести воєнний стан, щоб силовики мали більше можливостей. А потім говорити з Москвою. Припускаю, поведінку Порошенкові нав’язали західні партнери.

До чого це може призвести?

— До замороження конфлікту.

Чому Кремль офіційно визнає Порошенка президентом, Путін веде з ним переговори, а в цей час на Донбас показово заїж­джають російські танки?

— Москва хоче покращити свої висхідні позиції на етапі спілкування з новим українським президентом. Якщо ситуація на Донбасі погіршуватиметься, кількість росіян там збільшуватиметься, РФ матиме більше козирів на новому етапі переговорів. Отже, виторговує собі дивіденди.

Заїзд російських танків — це демонстрація сили. Путін показав, що Україна не контролює кордон, територію Донбасу. Це був серйозний ляпас Порошенку.

Яку гру вестиме президент Росії?

— Подвійну. З одного боку, нібито домовлятиметься, з другого — дестабілізуватиме ситуацію на Донбасі. Зберігатиме вплив на регіон. Тоді матиме постійно діючий козир для розмови з Києвом. Це — план мінімум. План максимум Путіна — сунутися далі.

Що в цій ситуації важливо для Порошенка? На що він здатен?

— Сумно, якщо Захід нав’язав йому свою логіку дій щодо Росії. Згадаймо, як президент США Буш умовляв Україну відмовитися від незалежності на початку 1990-х. Захід дбає про власні інтереси. Може пожертвувати українською стабільністю заради своєї. Тому Порошенку треба проводити самостійнішу політику. Зокрема, максимально закрити кордон із Росією, щоб сюди не везли зброю та бойовиків. Тоді глава держави вестиме переговори з позиції господаря власної території.

У зв’язку із суботніми подіями ми побачили протести під російським посольством. Там були обурені вбивством наших солдат на нашій території. Потім побачили мітинг під Адміністрацією президента, що є знаковим. Порошенко керує трохи більше тижня, а йому надходять сигнали. Якщо не діятиме рішуче й шукатиме консенсусу з агресором, його чекатиме фатальний кінець. Вимагатимуть відставки. Це питання не кількох тижнів чи місяців. Та відлік у накопиченні суспільного протестного потенціалу проти Порошенка розпочався. Президентові потрібно зробити швидкі кроки й приймати жорсткі кадрові рішення — під трибунал мають піти люди, через службову недбалість та зрадництво яких Україна зазнає таких трагічних жертв.