partija_regioniv

Причому в наших швидко змінюваних реаліях життя партій зазвичай не буває довгим. Це там, у них, в розвинених демократіях, дві партії можуть існувати століттями і весь час мати достатню кількість прихильників. А у нашій країні, де вже створено понад дві сотні партій, важко втриматися на вершині популярності хоча б впродовж однієї каденції.

Особливо важко доводиться провладним партіям. З одного боку, кілька років поспіль вони можуть купатися, як сир у маслі, але потім їх неодмінно жде болісне падіння. Так було з Народно-демократичною партією (НДП), яка хотіла стати провідною політичною силою при Леонідові Кучмі під час його першого президентського терміну. Так сталося з СДПУ(о), яка спробувала замінити «двічі народну» в часи другого президентства Кучми. І так само сумно закінчила своє перебування у владі створена спеціально під президента Віктора Ющенка «Наша Україна».

Злети й падіння

Історія останньої «жертви» вітчизняного політичного процесу – Партії регіонів – дещо відрізняється від попередників. Хоча б тому, що їй вдалося зберегти себе, будучи в опозиції до «помаранчевої влади», чого раніше не вдавалося жодній провладній політсилі після усунення від влади. Але, можливо, саме це тріумфальне повернення на вершину українського політичного Олімпу після президентських виборів на початку 2010 року і зіграло з вишколеною донецькою партсилою злий жарт.

Партія регіонів, очевидно, повірила у свою всесильність, непереможність і втратила відчуття реальності. Можливо, їм здавалося, що період їхнього «панування» на чолі з президентом Януковичем ніколи не закінчиться. Свої кадри «регіонали» розставлялися, де тільки можна, в партію авторитетних людей записували мало не насильно, особливо перед виборами. І це все також стало однією з тих крапель, що переповнили чашу терпіння і призвели до революційних подій наприкінці минулого року.

А чого тільки не витворяли нардепи від ПР у парламенті! То вони слухняно, як школярі, голосували за помахом руки Чечетова, то безжалісно, як вуличні хулігани, гамселили своїх політичних опонентів. Репресивні закони, ухвалені Партією регіонів та їхніми сателітами 16 січня, спричинили ефект розірваної бомби в українському суспільстві. З цього, фактично, й почалося підведення риски під владною діяльністю ПР. А коли ввечері 21 лютого почесний лідер цієї партії Янукович втік з Києва, покинувши свій президентський пост, а відтак за кілька діб об’явився в російському Ростові, партія поступово почала розсипатися.

Найшвидше цей процес пішов на заході України, де «регіоналів» відверто не любили, хоча терпіти мусили. Оперативно на зміну політичної ситуації відреагувала Івано-Франківська обласна організація Партії регіонів. Вже 22 лютого вона звернулася до «шановних краян, дорогих прикарпатців» із заявою про свій розпуск.

«Ми, керівництво та члени Івано-Франківської обласної організації Партії регіонів, зважаючи на ситуацію, що склалася у державі, коли на вулицях гинуть люди, ллється кров, вважаємо, що не маємо морального права перебувати у лавах партії, керівництво якої допустило збройне протистояння та загибель ні в чому не повинних людей, – мовилося у заяві й справедливо додавалося, що «жодні владні амбіції не вартують бодай одного людського життя».

Наразі прикарпатці, які колись заради кар’єри, вигоди чи з примусу носили партквитки ПР, цього особливо не афішують. Про партію Януковича тут майже не згадують, а про колишніх знакових місцевих партійців, як, наприклад, екс-голову ОДА Михайла Вишиванюка та його наступника Василя Чуднова давно нічого не чути. А минулого четверга про свій вихід із фракції ПР в Івано-Франківській міськраді (виявляється, вона ще там існувала) заявив колишній заступник голови ОО ПР Богдан Федьків. Це повідомлення було зустрінуте оплесками депутатів.

Будували стабільність, а збагатили “сім’ю”

Але якщо від ПР у нашій області залишилися загалом тільки не надто приємні спогади, то на центральному рівні, а також в східних, південних і центральних областях «регіонали» зуміли зберегтися. І хоча справи у них ідуть, напевно, не особливо добре, певну підтримку у своїй вотчині на сході України вони мають досі. Та навряд чи хтось візьметься стверджувати, що Партія регіонів зуміє з часом повернути собі втрачені позиції. Тим паче зараз, коли більш актуальним є питання, чи виживе Партія регіонів взагалі.

14 серпня інформаційне агентство «РБК-Україна» повідомило сенсаційну новину. Нібито голова ПР Борис Колесніков виступив на партійній нараді з пропозицію ухвалити рішення про саморозпуск партії, оскільки, на його думку, партія не виконала поставлених перед нею завдань.

Повідомлялося також, що таку позицію нинішнього лідера ПР підтримав екс-віце-прем’єр Олександр Вілкул, який буцімто навіть побідкався, що, попри усі намагання «регіоналів» побудувати у країні стабільність, чомусь вийшла система особистого збагачення сім’ї Януковича, і «цю систему партія не змогла зламати».

«Незважаючи на те, що ідеї та принципи Партії регіонів – про передання повноважень регіонам, про децентралізацію, розвиток економіки, право регіонів самостійно визначати гуманітарну політику та інші – сьогодні закладені в основу практично усіх партій, той будинок, що звався Партією регіонів, зруйнований. Цей будинок отруєний зрадою та втечею лідера партії – Януковича. І нам необхідно все ж таки прийняти дуже важке, але відповідальне і єдино правильне рішення – про саморозпуск партії», – цитує виступ Вілкула джерело “РБК”.

Також є інформація про те, що саморозпуск ПР підтримали Нестор Шуфрич і голова запорізьких регіоналів Валерій Кальцев. На думку аналітиків, все це повинно означати, що всі вони вже знайшли собі місця у чиємусь виборчому списку. Однак у чиєму – залишається питанням.

Щоправда, наступного дня ПР заперечила інформаційні повідомлення про свій гіпотетичний саморозпуск, назвавши це «інсинуаціями ЗМІ». На офіційному сайті партії була оприлюднена відповідна заява, у якій роз’яснювалося, що«прийняти рішення про припинення діяльності політичної сили може тільки партійний з’їзд». «Таким чином, інформація, поширювана деякими ЗМІ, не відповідає дійсності. Вважаємо цю інформацію прикладом недобросовісної конкуренції з боку окремих політичних сил і просимо ЗМІ надалі користуватись інформацією з офіційних джерел», – наголошувалося в заяві.

Сумні перспективи

Але навіть якщо чутки про смерть ПР є передчасними, зрозуміло, що такою потужною, як колись, вона вже не буде. На початку літа вже вималювалися принаймні два більш-менш помітні політичні проекти, які витікають з ПР.

Сергій Тігіпко реінкарнує партію “Сильна Україна”, що свого часу була поглинута Партією регіонів. На сьогодні Тігіпко є найбільш рейтинговим представником колишніх “регіоналів”. На президентських виборах він набрав 5,23%, або майже мільйон голосів. Експерти вважають, що такий відсоток лідера партії дозволяє говорити про її перспективи у передвиборчій гонці до парламенту.

Другий проект – Партія розвитку України (ПРУ), який, на думку деяких політичних аналітиків, зокрема, експерта Інституту української політики Ігоря Левченка, виглядає найбільш перспективним. До ПРУ увійшли колишні представники так званого “демократичного крила” ПР, утворивши на основі Прогресивної демократичної партії нову політичну силу ліберально-центристського спрямування.

Партію спершу очолив Сергій Ларін, який за часів Януковича керував Кіровоградщиною, а також був заступником голови Адміністрації президента. До проекту також увійшли такі відомі колишні «регіонали», як Юрій Мірошниченко (голова Національного комітету ПРУ) та Володимир Зубанов. А головним ідеологом ПРУ став відомий політолог Андрій Єрмолаєв. За його словами, платформа партії буде базуватися на соціал-ліберальній ідеології. Партія не планує ставати в опозицію до нового президента, а в разі проходження до Верховної Ради на ймовірних позачергових виборах не проти увійти до пропрезидентської коаліції та уряду.

Наразі багато говориться про те, що ПРУ нібито створюється на зміну Партії регіонів, куди й перетечуть основні партійні кадри «регіоналів». Партію розвитку називають новим проектом колишнього глави АП Сергія Льовочкіна і кажуть, що вона буцімто фінансується Дмитром Фірташем. Але при цьому всьому експерти сумніваються, що ця політсила зможе потрапити до Верховної Ради, якщо не буде знижено прохідний бар’єр, який наразі становить п’ять відсотків.

«Щоб подолати 5-відсотковий прохідний бар’єр, потрібно мати щось більше, ніж вагомі фінансові та медійні ресурси, голову Єрмолаєва і низку сумнівних персон з Партії регіонів…, – вважає політтехнолог Андрій Золотарьов. – Вони, звичайно, роблять правильні заяви, говорять правильні слова, але виникає питання: де ж ви були раніше?»

«У країні змінився запит на політиків. Тому навіть Партія регіонів-лайт не пройде, – переконаний політтехнолог Тарас Загородній. – Люди втомилися терпіти симулякри партії без нових лідерів і нової риторики. Вони не матимуть попиту під час виборчої кампанії, так як це мертві партії і політики».

Згідно з результатами опитування, проведеного соціологічною групою «Рейтинг» з 28 червня по 10 липня, якби вибори до Верховної Ради відбувалися на початку липня, то за «Сильну Україну» і Партію регіонів проголосували б, відповідно, близько 3% виборців, а за Партію розвитку України – 0,5%. Але варто зауважити, що при цьому найвищий рівень мобілізації електорату був зафіксований на Галичині, у Києві, Центрі та на Заході (близько 80%). А найнижчий – на Донбасі (27%) та Півдні країни (37%), власне там, де ПР та її похідні мають найбільшу підтримку.