news-image: Чого добився Донбас

Мова, звісно, не про маргіналів та пройдисвітів, котрі змогли збагатитися на смертях та відчути себе дуже важливими персонами, отримавши в руки зброю, а про тих, хто щиро повірив, що: «ех, заживьом».

Цими своїми новоросіями місцеві перетворили Донбас у згарище та суцільну руїну. Добилися того, що тисячі мирних жителів вбиті, а ще більше – поранені.

Вибили собі дороги, роздовбані танковими гусеницями та вкриті ямами від мін та «Градів». Вибороли те, щоб більш, ніж чверть мільйона місцевих жителів  покинули свої домівки й живуть у чужих містах та селах, шукаючи спокою та мирного неба. Добилися того, що коли війна закінчиться, багатьом з тих, хто вижив, просто не буде де працювати, бо де не зруйновані шахти та підприємства, там розкрадене устаткування, розтягнуте на металолом чи вивезене в Росію.

Закликаючи терористів та російські війська у свої міста, отримали майже цілодобові обстріли, постійні вибухи над головою. Вибороли собі гуманітарну катастрофу та неотримання соцвиплат, а тисячі сімей залишилися без даху над головою.

Тепер хай продовжують любити Росію далі, адже це страшенно гуманна держава, яка знищить всю вашу інфраструктуру майже дотла, вб’є тисячі місцевих мешканців, розвалить шахти, роздасть зброю всім маргіналам. А потім, як справжній д’Артаньян, нагодує вас гуманітарною гречкою та сіллю, завезеною в країну суто для того, щоб додерибанити обладнання, котре не знищили своїми «Градами», «Ураганами» та «Смерчами».

Люба Росія радісно прийме біженців і вивезе їх на Далекий Схід, замість омріяних ними Криму, Москви чи Санкт-Петербурга.

А якщо раптом запрацює закон про особливий режим у деяких районах Луганської та Донецької областей, то на окупованій території Південного Донбасу владу в руках, фактично легально, отримає справжня хунта, частково керована з Кремля.

Саме заради цього все це було розпочато? Це було метою проросійськи налаштованих мешканців Донбасу? Цього добивалися, закликаючи Путіна ввести свої війська? Від чого просили захисту? Від  дотацій, мовної толерантності, миру, спокою, такої важливої для цього краю «стабільності»?

Замість того, щоби долучитися до процесу змін в країні, щоби скористатися нагодою врешті добитися від олігархів більше прав для працівників їхніх підприємств. Замість того, щоб отримати шанс на модернізацію заводів та на позитивні зміни у своєму житті. Замість того, щоб позбутися залежності від роботодавців. Замість того, щоб будувати країну разом з іншими, проросійські сили захотіли війни та руїни.

Тепер вони знають, що таке поступ «русского мира». Знають, що означає «братська допомога» і в чому вона виражається. Правда, схоже не всі до кінця розуміють, що ця розруха на їхній совісті. Вони до останнього опиратимуться цим думкам, бо, в іншому випадку, доведеться визнати свою неправоту, визнати власні помилки і відповідальність за смерті інших. Але без цього болючого усвідомлення ніяк не зможуть врешті зрозуміти хто-є-хто. Не зможуть приступити до нового життя в традиційному для пограниччя ритмі очікування постійної загрози. Загрози від недруга, що зачаївся в очікуванні, коли ти ослабнеш чи відволічеш свою увагу на щось інше, щоби знову напасти на тебе.

Вчитися на своїх помилках

Проте ті, хто проживає вже у визволених містах, добре розуміють, що таке всі ці «деенери», «пленери» та інші фейкові горлівсько-макіївсько-єнакіївські джамахірії. Вони знають ціну миру й можуть порівняти, як жилося за України, і як в окупації. Божевілля й абсурд, котрий пережили, поки їхні населені пункти була зайняті терористами, мають надовго відбити бажання мати справу з усім російським.

Є надія, що вони врешті самоідентифікуються не як «тутешні» чи «донбасівці», а як «українці». Не дарма ж розповідають кримські вчителі, що на окупованому півострові діти все частіше записуються саме «українцями».

У розумінні, «хто вони?» й «що далі?», має стати в нагоді поміч волонтерів з усієї країни. Не лише тих, котрі привозять продукти та інший гуманітарний вантаж, а й тих, хто взявся за відбудову, зруйнованих обстрілами будинків та інфраструктури. Спільними зусиллями, однією країною, з усіх-усюд: із Заходу та Сходу, Півночі та Півдня, Центру та столиці. Спина до спини, довіряючи іншим, як собі. Як воюють на справжньому фронті українські вояки, так і прості мешканці відновлюватимуть рідні локації.

У стосунках з Росією маємо вчитися на власних помилках. Не варто думати, що небо видало нам на таке навчання безліміт.

Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист, Радіо Свобода